Это короткий фрагмент для ознакомления с книгой.
Купить эту книгу в ЛитРесЛесь Подерв'янський Король Літр Збірник
Король Літр Трагедія
ДІЙОВІ ОСОБИ
Король Літр, хтивий, безпринципний і божевільний алкоголік. Корделія, улюблена донька Короля, хвороблива квітка з червоними очима і скаженою пиздою. Рейгана і Гонерілья, неулюблені донькі Короля, брудні та закомплексовані лізбіянки. Едгар, цинічний ґвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат палати лордів. Едмунд, життєрадісний споживач екскрементів, санітар лісу і друг природи, згодом статечна людина, член суспільства, професор Кємбріджськогоуніверсітєту. Кєнт, хуліганствующій підліток. Мєнт. лягавийпадло. Йорік, потворний недоносок, начітавшийся Заратустри. На початку п'єси – блазень, згодом – статечна людина, вождь англійського народу. Привид, опудало в білім простирадлі, під пахвою несе кнігу «Тімур і його команда».Дія відбувається в Англії в епоху похмурого середньовіччя.
Дія перша
Сцена зображує собою пляж, забруднений пляшками, гандонами і собачим гівном Посередині всього цього хазяйства сидить Король Літр. Його вигляд не важко уявити, спираючись на все вищезгадане. У ніг Короля мішок з пляшками. Він по черзі дістає їх звідти і саморобною дротинкою спритно витягує з пляшок корки, вдавлені туди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг.Король Літр.
Ітак, замовкли струни сладкозвучні,
З пизди стирчать всі грифи балалайок,
А в жопі жевріють жоржини та жар-птиці…
Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздив
І пер, згинаючись, до себе у комору,
А потім, запираючись в сортирі,
І там, згасаючи від смутку та зневіри,
Я нігтем вицарапував на стінці скажені цифри…
Рахував і плакав, пердів беззахисно,
В тупім оскаженінні зубами скреготав,
І дикий сморід, цей дух пвна на вільних білих крилах,
Вповзав мені у серце, як гадюка,
І люто в душу срав… Людськая заздрість,
Та посмішки, та плітки за спиною,
Шо хуя вже не тільки шо встромить,
А й навіть винуть стало неможливо.
Бо я, статечний дід і патріарх,
Засновник роду, міста і країни —
Герой національний! Як відомо,
Герої не їбуться і не сруть!
Не кажучи про те вже, шо ніхто з них
Вдитинстві не дрочив, о. якмені
Це все настоїбенило, піздєц!
Їбавя всі ці гімни і кантати,
Всю малахв'ю бенкетів і прийомів,
Коли замість того, щоб когось вжарить,
Повинен довго й нудно ти пиздіти
І слухати пиздьож такий же самий.
Я все роздав: всім жебракам, ханигам,
Всім підарасам, йобнутим шакалам:
Нехай вони внесуть корисний внесок
В суспільне будівництво, хай їбошать,
А я це все їбу!
Король Літр.
Як ти живеш, моя вонюча квітка?
Дивись, татуню, я знайшла гандона.
Він зовсім цілий, зроблений в Ганконзі.
З його сріблястих пелюстків, як перли,
Стікають сльози росяні, яскраві…
Не перли то, то малахв'я вонюча!
Це концентрація тих виблядків поганих,
Шо повзають, як блядські мандавошки,
По аглицькій землі!
Татуню милий!
Якій же ж ти розумний та приємний!
Ібись конем всі хахалі противні!
Ці коні зяйцями, ці хижі до мінєту губаті кажани!
Коли я з вами, тоді про них я зовсім забуваю…
Я теж, дочурка, більше полюбляю
Тебе ібать, ніж тих блядєй заразних, —
Твоїх сестер, немолодих і глупих,
До того ж і негарних лізбіянок!
Гонерілья.
І шо він в ній найшов? Я в сто раз лучша!
Тебе зачав я в п'яному угарі:
Кричав кажан і бився вітер в стелю,
Матуся плакала і реготав пугач.
Тож не пизди!
Ну, а мене?
Тебе так само:
На стайні раком серед кіньських храпів.
Копита страшно били по підлозі
І комашня летіла на вогонь,
І сумно-сумно каркала ворона…
Ну, а мене?
Еге-е!.. Тебе зачав я разом із товаришем,
Його я драв пізніше.
О молодість! О юність парубоцька!
Сідайте же скоріш, мої дівчата,
І поможіть мені відкоркувати пляшки!
Бо завтра на світанку я повинен
Зайняти чергу в пункті стеклотари.
Інакше замість каші гарбузовой
Сосати хуй ми будемо напевно!
Дія друга
Кулуари англійського парламенту Входить Едгар, цинічний ґвалтівник собак та кіз, а нині – член палати лордів.Едгар.
У вухах ще звінить від ахінеї,
Якуя майже три години слухав.
Як на базарі сери розпизділись!
Сер Арчібальд поцупив за чуприну мілорда Річарда,
А потім захуярив каламарем по пиці.
Сер Норфольк відпиздив сера Джона.
Ця хуйня зоветься демократієй,
Віднині ми разом всі вирішуєм питання,
Бо старий поц, скажений Літр, п'яниця,
Надумав замінити діктатуру на демократію.
А сам полишив владу
І роздав все майно ханигам різним,
їх серами зробивши, тягар тяжкий
З своїх плечей на їхні положив.
Тепер сидить він в подраних кальсонах,
Збира пляшки порожні і гандони,
Киря шмурдяк, денатурат вонючій
І все, шо десь ворушиться, – їбе.
Колись і я так жив: їбав бездумно
Я кіз і ховрахів і, розважаясь,
Блядям у сраки йоршика встромляв.
Я просто неба жив, як соловейко,
І політуру пив, і самогон,
Тепер возвисився, – вчорашні уркагани,
Ханиги, волоцюги, підараси
Сидять в палаті серів і балдєють:
Свобода, блядь, свобода, блядь, свобода!
Едгар.
Здоров, співець народної освіти!
Які діла на ниві благородной?
На ниві, вдобреній добрячим екскрементам,
Проізрастає квіточка блакитна —
Улюблена забавка гомосеків.
скотоложество застєнчіво цвіте.
Цікаво знать прийоми ізощрьонні,
Які іспользує студєнство прогресивне,
Шоб возродіть статеве кватроченто!
Цікаві опити проводять студіози:
Ібуть кнура, як ворога народу,
У сраку цілим факультетом філософським.
Ще Гегель нам казав, шо дух ширяє
В златих чертогах мудрості безсмертной.
Тим часом верткий хуй в свинячій сраці
Ширя своей вонючою дорогой,
хто зна, чий же шлях веде до правди?
Великий Сак'я Муні благородний,
Гігант камінний, долбойобовидний,
Про дао слово нам спиздів священне.
Я пам'ятаю вчителя-китайця,
Старого імпотента, він коана
Нам загадав: «Де правда?» – запитав він.
І пиздив учнів дрином по залупам,
Шоб думали хутчіше, реготався
І слиною харкався, як скажений.
Тоді один із нас сказав: «В народі!»
Учитель наказав йому лягати, широко відкрити пащу.
Потім, ставши в позу ритуальну,
Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею.
Священні бризги капнули на струни рудого сямісена.
(Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси,
А струни – з їхніх тельбухів.)
Учитель удруге грізно нас запитує…
«У серці!» – хтось здуру пизданув. Тоді хутчіше,
Ніж кролик вздрочить, наш дідусь сивенький
Прийомами кунхву виймає серце в поца із грудей
І, показавши, шо правди там немає,
Засміявся щасливим сміхом доброї дитини
І пожбурив у форточку добичу.
А шо таке кунхву?
Борьба садистів.
Тож втретє наш учитель викликає.
– Де правда, йобані кретини, імбецили,
Олігофрени і мікроцефали,
Ібать у жопу вас каленим хуєм?
Тут наче шось мене вперед штовхнуло:
– У жопі! – заволав я відчайдушно.
Дивлюсь – дідусь всміхнувся лагідненько:
– Не можете, шакали, без підказки!
Не згледівся, як дідуганів фалос
Вже танцював мазурку старовинну
В моєму анусі…
Коли це сталось?
Все права на текст принадлежат автору: Лесь Подерв’янський.
Это короткий фрагмент для ознакомления с книгой.