Анджей Сапковський
Зерно правди І Увагу відьмака привернули чорні цятки на ясному, позначеному пасмами імли небі. Було їх багато. Птахи кружляли, виписуючи вільні, спокійні кола, потім раптом знижувались і відразу ж знову здіймались угору, махаючи крилами.
Відьмак довго стежив за ними, визначаючи відстань до них і час, потрібний на її подолання з поправкою на пересічений терен, глибину і напрямок яру, через який, як він підозрював, доведеться перебиратись. Зрештою він розстібнув плаща і на дві дірки вкоротив шкіряний пасок, що навскіс перетинав груди. Над правим плечем з’явився ефес і руків’я меча, що висів за спиною.
— Зробимо гак, Рибко, — сказав відьмак, звертаючись до кобили, — з’їдемо з тракту. Пташиська ці, як мені здається, кружляють там не без причини.
Кобила, ясна річ, не відповіла, але рушила з місця, послушна голосові хазяїна.
— Хто знає, може, то якась звичайна падлина, мертвий лось, наприклад, а може, й не лось. Хто знає?
Яр...