Все права на текст принадлежат автору: Данило Дятель.
Это короткий фрагмент для ознакомления с книгой.
Бабин Яр: версії гіркої правдиДанило Дятель

Данило ДЯТЕЛЬ ВЕРСІЇ ГІРКОЇ ПРАВДИ

У неділю 2 червня 1996 року відділ УК Ради в Кергонксоні (Нью-Йорк) та відділ УККА зорганізували доповідь про найновіші історичні дослідження відносно братських могил у Бабиному Яру в Києві. Про це докладно інформував «Вечірній Київ» (20 жовтня 1995 року та 16–19 березня 1996 року). Доповідь відбулася в залі церкви святої Трійці, виповненій членами кергонксонської громади, а також гістьми з осередку «Союзівка» Українського Народного Союзу. Доповідав голова Спілки прихильників України в США д-р Мирослав Драган.

Доповідач розповів про історичні розшуки, що тривали протягом шести років в Україні і в США. У Національному архіві у Вашингтоні віднайдено численні аерофотознімки окупованого німцями Києва. Вони дозволяють твердити, що за час війни в Бабиному Яру не було жодної свіжої братської могили, себто у ярах та ярчаках Реп'яхівського та Бабиного ярів, поруч з жидівським кладовищем, не поховано жодного іудея. Натомість ці знімки, зроблені ще в травні 1939 року, дають змогу виявити могили жертв ЧК-НКВД з 1922-34 років у Бабиному Яру, далеко від жидівського кладовища. Поки Київ став столицею України, тут до 1934 року хоронено розстріляних у підвалах ЧК-НКВД в будинку царського Інституту благородних дівиць в середмісті Києва. Після 1934 року НКВД почав ховати жертви за Дніпром, у Биківні.

Далі доповідач звернув увагу на те, що справу розстрілу гітлерівцями 100.000 жертв у Бабиному Яру знехтували судді на Нюрнберзькому суді, тому що прокурори зосередилися на жертвах Славути (150.000), Одеси (200.000), Криму (200.000), Харкова (250.000) і аж 600.000 (!) у Львові. Справу Бабиного Яру КГБ порушив допіру 1964 року в зв'язку з антинімецькою нагінкою на Аденауера та терором проти українських націоналістів-дисидентів. На Заході ідею жидівських страждань у Бабиному Яру підхоплено тільки на початку 1970-х років. У 23-томовій Еnсуclореdіа judаіса з 1972 року у статті про Бабин Яр 80 % тексту — це вірш Євтушенка, а число жертв подано ледве коло 34 тисяч. Аж у 1991 році, з нагоди 50-ліття події у Бабиному Яру, число жертв збільшено до фантастичних масштабів. У цю пору дорадник Горбачова, «українець» з Києва, Віталій Коротич проголосив у Канаді, що Бабин Яр був найбільшою масакрою за історію людства і що там замордовано 300.000 осіб, переважно жидів. Згідно з Коротичем, розстріли провадила українська поліція та Буковинський курінь під командою Василя Кейбіди та Петра Войновського і під наглядом німецьких спецвідділів та гестапо (П.Войновський помер у Кергонксоні навесні 1996 року).

Теперішню важливість Бабиного Яру для жидівського страждальництва підкреслює факт, що газета «Нью-Йорк Таймc» у спеціальному, ювілейному виданні на своє століття 9 березня 1996 року, на тему другої світової війни вмістила лише дві статті: одну про Бабин Яр і участь в розстрілах жидів українською поліцією та другу про визволення в'язнів концтабору Дахау в Німеччині. Спираючись на історичні джерела, доповідач д-р М.Драган ствердив, що хоч українців у західному світі вважають за найбільш варварський народ, однак проявів антисемітизму в Україні та Польщі було дуже мало. Зате антисемітизм був сильним в інших державах та імперіях ще перед Христом. Сьогодні він посилився там, де практично немає християнства, наприклад, у Японії або Індонезії.

Далі д-р Драган звернув увагу на те, що Старий заповіт і Талмуд плекають у жидів почуття страждальництва і того, що їх усі безнастанно переслідують. Цим пояснюється творення страждальницьких міфів про «терор — різню» жидів за Хмельниччини чи катастрофи жидів під час першої та другої світових війн, та знеславлення інших народів. Вони мають з цього великий зиск, що й породжує неприязнь до них — антисемітизм.

Крім того, жидівська релігія вимагає від своїх вірних уміти читати й писати та займатися торгівлею. Ще за єгипетських часів іудеї торгували золотом і невільниками, зокрема і на території нинішньої України в хозарські часи, згодом в Америці — аж до кінця XVIII століття. Але, щоб світова жидівська діаспора трималася в єдності, для цього торгівлі було замало — потрібна була ідея жидівського страждальництва. Через надумане страждальництво і економічну експлуатацію інших народів у середньовіччі жидів вигнано з усіх держав Європи. Свій захист вони знайшли лише у Польщі та в Україні. Проте жиди найгірше атакують ці два народи, серед яких розвинулося їх життя, релігія та культура. Усе це — передісторія подій навколо Бабиного Яру.

Усім відомо, що німці ще до другої світової війни мали техніку, здатну фотографувати з літаків територію СРСР з такою чіткістю, що на фотографіях видно тіні ліхтарів на бульварі Т.Шевченка в Києві та більші надгробні камені на жидівському кладовищі. Американська технологія наздогнала німецьку і совєтську, вкрадену від німців, лише у 1944 році. На воєнних аерофотознімках Бабиного Яру немає найменших свіжих слідів братських могил. Зате протягом двох років окупації Києва німці виповнили 25 могил, де поховано приблизно по сто осіб, їх видно на малому не уживаному цвинтарі поміж жидівським та Лук'янівським кладовищами. Тут поховано українських та комуністичних підпільників, між ними Олену Телігу і Івана Рогача. На їхній забутій могилі у 1980-х роках побудовано київську телевежу. ...



Все права на текст принадлежат автору: Данило Дятель.
Это короткий фрагмент для ознакомления с книгой.
Бабин Яр: версії гіркої правдиДанило Дятель