Генрі Форд МІЖНАРОДНЕ ЄВРЕЙСТВО

Передмова автора

Чому треба досліджувати єврейське питання?

Тому, що це питання існує і виникнення його в Америці повинне призвести до його вирішення, а не сприяти продовженню тих супроводжуючих його негативних побічних явищ, що оточують це питання в інших країнах

Єврейське питання існує в Сполучених Штатах уже давно. Самі євреї це знали, незважаючи на те що аборигенам це залишалося невідомим. Часом воно так сильно загострювалося, що можна було побоюватися важких наслідків. Мається багато ознак того, що воно тепер наближається до гострої кризи.

Єврейське питання торкається не одних тільки усім відомих сторін життя, як панування у фінансах і торгівлі, захоплення політичної влади, монополізацію всіх предметів необхідних для життя і довільний вплив на американську пресу. Воно торкається всієї області культурного життя і робиться, таким чином, життевоважливим питанням для самого американського духу. Воно захоплює і Південну Америку і, таким чином, розростається в грізний придаток усеамериканських відносин. Воно знаходиться в самому тісному зв'язку з тими грізними явищами, що, будучи результатом організованих і навмисних безладь, тримають народи в постійній тривозі. Воно не є новиною. Навпроти, корені його лежать у далекому минулому; тривалість його існування вже породила у свій час ряд програм для його вирішення, що, у свою чергу, повинні допомогти його вирішенню у майбутньому.

Ця книга є як би попереднім досвідом дослідження єврейського питання. Вона має на меті дати можливість читачам, що цікавиться питанням, познайомитися з даними, опублікованими в «Dearborn Independent» до жовтня 1920 року. Потреба на цей журнал була настільки велика, що запас його, так само як і збірник, що містив перші 9 статей, незабаром виявився вичерпаним. Дослідження буде продовжуватися, поки вся робота не буде закінчена. Спонукальним мотивом цієї праці є - ознайомити народ з фактами. Само собою зрозуміло, що цій роботі приписують і інші мотиви. Але забобони і ворожнеча є недостатніми, щоб пояснити виникнення праці, подібної цій, і її виконання. Якби в ній були які-небудь задні думки, вони, безсумнівно, виплили б назовні в самому викладі. Читач, ми сподіваємося, повинен буде визнати, що весь тон цього дослідження побудований на фактах і відповідає його предметові. Міжнародні євреї і їхні пособники, що є свідомими ворогами всього того, що ми розуміємо під англо-саксонською культурою, насправді багаточисельніші, ніж це здається легковажній масі людей, що захищає все те, що робить єврей, тому що їй внушили, що все, що роблять єврейські ватажки, прекрасно. З іншого боку, ці статті вільні від легковажних настроїв любові до всякого ближнього і прекраснодушності, що не без наміру заохочуються з єврейської сторони. Ми наводимо факти, як вони є, і ця обставина повинна стати для нас достатнім захистом від докору в упередженні і ненависті

Ця праця не вичерпує всієї проблеми. Але вона змусить читача зробити крок вперед. У пізніших дослідженнях, що ми обнародуємо, імена і дані, що приводяться в цьому дослідженні, виступлять ще більш яскраво.

I. Особистий і професійний характер єврейства

Духовними і побутовими особливостями Єврейства є: відраза від важкої, потребуючої напруги сил, фізичної роботи, сильно розвинута сімейність і любов до одноплемінників; сильно розвинутий релігійний інстинкт; мужність скоріше пророка і мученика, ніж культурного передового бійця і солдата; видатна здатність, при настанні важких життєвих умов, триматися разом, не виходячи за межі расової громадянскості, здатність до експлуатації особистості і до використання соціальних умов; хитрість і лукавство у спекулятивній наживі, особливо в грошових справах; східна любов до пишності; преклоніння перед могутністю і радостями високого суспільного становища; високий рівень розумових здібностей.

Нова міжнародна енциклопедія.

Єврейство знову привертає увагу усього світу. Зайняте ним під час війни видатне положення у фінансових, політичних і взагалі вищих суспільних сферах було настільки велике і так явно упадало в око, що з'явилася потреба знову піддати критичному вивченню положення, могутність і мету єврейства, при чому думка більшості дослідників схилялося не на його користь. Переслідування, самі по собі, не новина для євреїв; новим з'явилося для них бажання проникнути глибоко в їхню сутність і наднаціональний дух. Протягом 2.000 років вони почували на собі гніт антисемітизму інших рас; але ця відраза до них ніколи ясно не визнавалась, не одержувала розумного визначення і не виливалась у визначену формулу. Нині єврейство узяте під мікроскоп економічного спостереження, що і дає можливість пізнати і зрозуміти основи його могутності і причини його відчвже ності і його страждань.

У Росії єврейство обвинувачують у тому, що воно створило панування більшовизму. Це обвинувачення, дивлячись по тому, з яких прошарків суспільства воно виходить, одні вважають обґрунтованим, інші ні. Ми, американці, що були очевидцями проповіді юних єврейських апостолів соціального й економічного перевороту, що чули їхнє пекуче красномовство натхненних пророків, могли скласти собі визначену думку, у чому тут суть. У Німеччині їм ставлять за провину катастрофу Імперії, і, дійсно, велика література з масою фактичних документів змушує читача задуматися. В Англії існує думка, що єврей — щирий володар світу, що єврейство представляє собою над-націю, що стоїть над народами, і що воно панує силою золота і, залишаючись у тіні, грає народами, як пішаками. В Америці звертає на себе увагу переважна участь євреїв в організаціях, що працювали на війну, причому більш літні працювали в них заради наживи, а більш молоді заради честолюбства. Участь їх більше за все виявлялась у тих галузях, що були зайняті промисловими і торговельними справами, що мають зв'язок з війною. Так само приковує увагу і той факт, у якому сильному степені вони використовували свої знання і досвід, на місцях державних чиновників, у свою користь.

Словом, єврейське питання висунулося на перший план. Однак і тут, як у всіх питаннях, зв'язаних з вигодою, намагаються це питання замовчати під тим приводом, що воно не підходить для голосного обговорення. Все-таки, на підставі досвіду доведено, що проблеми, що хочуть таким способом зам'яти, рано чи пізно все одно спливають на поверхню і при тому у небажаних і шкідливих формах.

Єврейство є світовою загадкою. Будучи в більшості бідним, воно все-таки панує над грішми і капіталами усього світу. Позбавлене землі й уряду, розсіяне по всім світі, воно виявляє рідку єдність і міцність, не досягнуті жодним іншим народом. Підвержене майже у всіх країнах відомим законним обмеженням, воно, по суті, у тіні багатьох престолів, зробилося щирим володарем. Древні пророкування говорять, що євреї повернуться у власну країну і з цього центру будуть правити світом, але станеться це лише тоді, коли вони спершу витримають на собі натиск всіх племен людства.

Способом добування засобів до життя, у якому найвищий відсоток участі, порівняно з іншими расами, належить євреям, є торгівля. Будь то навіть купівля і продаж ганчірок, — це завжди торгівля. Від продажу старого плаття до панування в міжнародній торгівлі і фінансах, єврей саме у цій області виявляє найвищі здібності. Більше, ніж будь-яка інша раса, єврей виявляє визначену відразу до фізичної роботи, але замість цього рішучу схильність до торгівлі. Юнак неєврей шукає занять у ремісничій або технічній області; молодий єврей воліє починати свою кар'єру розсильним, продавцем або прикажчиком. За даними одного старого пруського перепису з 16.000 євреїв 12.000 були торговці і 4.000 ремісники, тоді як корінне населення займалося торгівлею лише в розмірі 6 чоловік на сто.

Новітній перепис, поряд з торговцями, показав би значний приріст у науковій і літературній сферах, без зміни числа торговців, і лише незначний, може бути, приріст у відношенні числа ремісників.

В одній Америці майже вся оптова торгівля, трести і банки, природні багатства і, головним чином, сільськогосподарські продукти, особливо тютюн, бавовна і цукор, знаходяться під пануючим впливом єврейських фінансистів або їхніх агентів. Єврейські журналісти представляють собою в Америці також велику і могутню групу.

«Велика частина торгових домів знаходиться у володінні єврейських фірм», читаємо ми в єврейській енциклопедії. Багато хто з них, якщо не більшість, ховаються під неєврейськими іменами. Євреї є самими численними і найбільшими власниками міських земель. Вони відіграють значну роль у то атральній справі. Безумовно вони тримають у руках інформаційну справу у всій країні. Хоча чисельно вони значно менше, ніж всі інші живучі серед американців раси, до їхніх послуг, однак, готова щоденна, велика і доброзичлива публіцистика; це було б немислимо, якби вони не мали її у своїх руках і самі не направляли б її в бажаному для них змісті. Вернер Сомбарт у своїй книзі «Єврейство й економічне життя» пише: «Якщо обстановка буде далі розвиватися так само, як останнім часом, і цифри приросту населення від емігрантів і поселенців залишаться без зміни, то ми ясно можемо собі представити, що Сполучені Штати через 50 або 100 років будуть країною, населеної одними слов'янами, неграми і євреями, при чому, звичайно, євреї захоплять у свої руки господарську гегемонію».

Сомбарт є вченим, настроєним до євреїв доброзичливо. І от виникає питання: — Якщо єврей володіє владою, то як же він досягти цього? Америка країна вільна. Євреї складають лише 3% всі єї маси населення, і проти 3 мільйонів євреїв стоїть 97 мільйонів неєвреїв у Сполучених Штатах. Запитується, чи є могутність євреїв наслідком їхніх видатних здібностей або безтурботності і меншовартості неєвреїв? На це може бути проста відповідь: євреї прийшли в Америку, працювали тут так само, як і інші, і в конкуренції виявилися більш щасливими. Але така відповідь не обіймає собою всієї повноти фактів.

Перш, ніж дати більш вірну відповідь, треба відзначити дві обставини.

По-перше, не всі євреї мають багатства. Існує велике число бідних євреїв, хоча, щоправда, більшість з них при всій своїй бідності все ж таки самі собі добродії. Вірно, що євреї є головними фінансовими володарями країни, але з цього не випливає, що в кожнім євреї сидить фінансовий король, і коли ми піддамо дослідженню способи, за допомогою яких бідні і багаті євреї досягають влади, то стане ясно, що між цими двома класами повинна бути проведена чітка межа.

По-друге, єврейська солідарність значно утрудняє застосування того самого мірила до успіхів євреїв і не євреїв. Треба мати на увазі, що значна концентрація майна в Америці зробилася можливою завдяки підтримці капіталістів, що живуть по ту сторону океану, тобто що єврейські переселенці, прибули в Сполучені Штати, вже маючи за собою підтримку європейських євреїв. Ясно, що успіх переселенців такого роду не можна вимірювати тією ж мірою, як успіх, скажімо, німців або росіян, що прибули в Сполучені Штати, не маючи за собою нічого, крім власної заповзятливості і сили. Безсумнівно, що значна кількість євреїв приїжджає, розраховуючи тільки на свої сили і не маючи ніякої іншої підтримки. Але все ж таки було б неправильно приписувати панування єврейських багатств у всіх областях одній особистій самодіяльності. Це панування насправді є нічим іншим, як перекиданням єврейської грошової могутності через океан. Пояснення єврейського впливу завжди повинне виходити з цього положення. Ми маємо перед собою расу, що у часи своєї справжньої національної історії складалася із селян, расу, чия основна психіка була спрямована скоріше до духовного, ніж до матеріального, народ пастухів, а не торговців. І все-таки ця раса з тих пір, як вона позбавилася батьківщини й уряду і піддавалася скрізь переслідуванням, повинна вважатися дійсним, хоча і прихованим володарем світу.

Яким же чином могло виникнути настільки дивне обвинувачення і чому воно, очевидно, знаходить собі підтвердження в настільки численних фактах?

Почнемо здалеку. У перші часи розвитку їхнього національного характеру, євреї знаходилися під владою закону, що унеможливлював отримання надмірних багатств, так само як і бідності. Новітні реформатори, що на папері вигадують зразкові соціальні системи, добре б зробили, якби кинули погляд на соціально-суспільну систему, по якій жили перші євреї. Закон Мойсея, шляхом заборони стягування відсотків, унеможливлював виникнення грошової аристократії, подібної сучасним єврейським фінансистам; так само закон цей унеможливлював отримання грошового прибутку, джерелом якого є чужий нестаток. Усьому цьому, як і чистій спекуляції, єврейське законодавство не сприяло зовсім. Земельне лихварство було відсутнє. Земля була поділена; і хоча цим не виключалася можливість позбавитися її внаслідок нестатку і заборгованості, усе-таки через 50 років вона поверталася в рід початкового власника. Таким чином, з так званим «ювілейним роком» усякий раз починався новий соціальний період. Ця система унеможливлювала виникнення великих земельних власників і появу грошових магнатів, не перешкоджаючи, однак, окремим особам пробиватися вперед шляхом чесної конкуренції, тому що то рмін у 50 років був досить довгим періодом для особистої заповзятливості.

Якби євреї залишилися в Палестині під владою закону Моисея, зберігаючи свій державний суверенітет, то навряд чи вони отримали б той фінансовий відбиток, що вони прийняли згодом. Єврей ніколи не збагачувався за рахунок іншого єврея. І в новітні часи збагачення їх завжди відбувалося не за рахунок їх самих, а за рахунок народів, серед яких вони жили. Єврейський закон дозволяв євреям вести справи з неєвреями за іншими правилами, ніж ті, котрими вони повинні були керуватися, вступаючи в ділові відносини з єврейським «ближнім». Так званий закон для іноземців говорить: «Чужоземцеві ти можеш давати в позики заради росту, але ближньому своєму ти не повинний давати заради росту».

Розсіяні серед інших народів, не асимілюючись з ними і ніколи не втрачаючи своєї яскравої расової відособленості, євреї протягом багатьох сторіч отримали можливість застосовувати цей закон на ділі. Прибульці серед чужих, часом жорстоких, вони цим законом здійснювали свого роду справедливу відплату. Однак, і цим не можна пояснити фінансову перевагу євреїв, — скоріше треба шукати її в самих євреях, у їхній силі, спритності й у їх особливих здібностях.

Вже на зорі єврейської історії видно, що прагнення Ізраїлю було спрямовано до того, щоб зробитися народом-владикою над всі ма народами. Очевидно, всі пророцтва мали своєю метою лише моральну освіта світу за допомогою Ізраїлю; однак, його воля до панування псувала це. Принаймні, весь лад Старого Завіту дозволяє прийти до такого висновку.

По древніх переказах євреї не виконали божественного наказу вигнати Ханаанитів, щоб Ізраїль не опоганювався скверною останніх. Євреї врахували, яка маса сили буде без користі розтрачена, якщо вони проженуть Ханаанитів, і зволіли залишити їх на батьківщині. «І бисть, коли Ізраїль підсилився, то обклав Ханаанитів податтю і не вигнав їх». Ця неслухняність, ця перевага матеріального панування духовному водійству, поклали початок покаранню Ізраїлю і його лихам, що не припинялися ніколи. Розсіювання євреїв серед народів, що триває от вже 2.500 років, змінило рятівне призначення їх, яке, по їхніх писаннях, вказувалося їм Божественним промислом.

Духовні вожді сучасного єврейства продовжують зтверджувати, що задачі Іудеїв серед народів духовні, але це твердження мало переконливе, тому що факти, що доводять це, відсутні. Ізраїль, у продовження всієї нової історії, дивиться на неєврейський світ тільки з однієї сторони: яким способом можна звернути його життєві сили собі на службу. Але обітування продовжує існувати: вдалині від власної землі, піддаючись переслідуванням скрізь, куди воно направляє стопи свої, Ізраїль побачить кінець свого вигнання і безбатьківщини в новій Палестині, де, відповідно до пророцтв древніх пророків, Єрусалим знову зробиться духовним центром землі.

Якби єврей міг зробитися продуктивним працівником і співробітником, то, цілком ймовірно, розсіювання єврейства не прийняло б всесвітнього характеру. Але тому що він зробився торговцем, його інстинкт гнав його у всі кінці населеного світу. Євреї вже в ранні часи з'явилися в Китаї. В Англії вони з'явилися в епоху Саксонського панування. Єврейські торговці були в південній Америці за сто років до прибуття туди місіонерів. Вже в 1492 році вони влаштували цукрові заводи на острові Св. Хоми. У Бразилії вони твердо осіли в той час, коли на узбережжі нинішніх Сполучених Штатів існували лише деякі селища. Як далеко вони проникали, можна бачити з того, що перша біла дитина народжена у Георгії, був єврей — Исаак Мініс. Присутність євреїв на всій земній кулі і їхній племінній згуртованості зробили те, що вони збереглися, як народ, серед інших народів, представляючи як би корпорацію, агентів якої можна було знайти скрізь.

Піднесенню євреїв у фінансовому пануванні сприяло однак, головним чином, їхнє особливе дарування: спритність у винаході все нових і нових ділових методів. До появи євреїв на світовій сцені оборот протікав у найпростіших формах. Якщо почати дошукуватися кореня походження багатьох ділових методів, що нині різноманітять і полегшують торгівлю, то зрештою є велика імовірність, що ми зустрінемо єврейське ім'я. Багато необхідних прийомів в області кредиту і вексельного права були винайдені єврейськими купцями не тільки щоб потім, користуватися ними між собою, але і для того, щоб заплутати в них неєвреїв, з якими вони вели торгівлю. Найдавніший збережений вексель був виданий євреєм Симоном Рубенс. Торговельний вексель є єврейський винахід, так само як і платіжне свідчення на пред'явника.

Цікава історія цього платіжного свідчення на пред'явника. За давніх часів вороги євреїв оббирали їх до останньої копійки, проте вони дивно швидко поправляли свої справи і незабаром знову ставали багатими. Чим пояснити настільки швидкий шлях від бідності до багатства? Тим, що їхній актив ховався під анонімом «пред'явник», і цим шляхом значна частина їхнього статку залишалася недоторканою. В часи, коли навіть морські розбійники мали право конфісковувати товари, що відправляються для євреїв, євреї стали оберігати себе тим, що вони посилали свої товари по безіменних накладних (полісам). Взагалі всі старання євреїв були спрямовані до того, щоб домогтися можливості оперувати з товарами, а не з особами. Раніше всі правові вимоги були особисті, але єврей незабаром прийшов до того переконання, що товари надійніше осіб, з якими він вів справи, і тому застосував всі старання домогтися того, щоб претензії пред'являлися не до осіб, а до цінностей. Цей спосіб мав ще і ту перевагу, що сам єврей по можливості залишався в тіні. Така система додала всьому діловому оборотові сухість, тому що стали воліти мати справу з товарами, а не з живими людьми, і сухість ця збереглася і донині. Подальша зміна в цій галузі, що спадково зберегла до наших днів можливість євреям ховати могутність, яку вони досягли, по природі своїй тотожна з «документом на представника»: воно дає можливість підприємству, що знаходиться під владою єврейського капіталу, діяти під ім'ям, що не містить у собі ні найменшого натяку на участь у ньому єврейського впливу. (Анонімні товариства, Акціонерні компанії).

Єврей є єдиний і перший «міжнародний» капіталіст, причому у своїй діяльності він не звертається до допомоги неба, але надає перевагу, як своїх агентів використовувати неєврейські банки і трести. Слухи, що роблять іноді велике враження, про єдиний неєврейський капіталістичний фронт часто зобов'язані своїм походженням цієї єврейської звичці.

Винаходом фондової біржі світ так само зобов'язаний єврейському фінансовому талантові. У Берліні, Парижі, Лондоні, Франкфурті, Гамбурзі євреї впливали на перші фондові біржі, а Венеція і Генуя в древніх повідомленнях прямо називаються «єврейськими містами», з якими можна вести великі торговельні і банкові справи. Англійський банк був заснований за порадою і за допомогою єврейських переселенців з Голландії; Амстердамський і Гамбурзький банки виникли під єврейським впливом.

Доречно буде зупинитися тут на одному своєрідному явищі, нерозривно пов'язаним з переслідуванням і переселенням євреїв із країни в країну в Європі. Де б вони не з'являлися, туди начебто переносився за ними і вузловий пункт ділового обороту. Поки євреї користувалися волею в Іспанії, там знаходився і грошовий світовий центр; з вигнанням євреїв Іспанія втратила своє фінансове значення і вже його не повернула більше ніколи.

Історики європейського економічного життя постійно зупиняються над питанням, чому вузол торговельного обороту пересунулося з Іспанії, Португалії й Італії на північ, — у Голландію, Англію і Німеччину. Жодне з пояснень, що даються цьому явищу, не знаходить собі фактичного обґрунтування. Однак, якщо взяти до уваги, що це переміщення збігається з вигнанням євреїв з півдня і втечею їхній на північ і що з їх прибуттям у північні країни починається торговельний розквіт останніх, триваючий і донині, то пояснення, здавалося б, знайти не важко. Ми постійно зустрічаємося з тим фактом, що в момент, коли євреї змушені бували переселятися, за ними в слід переміщався і центр торгівлі шляхетними металами. Поширення євреїв по Європі і по всій земній кулі, причому єврейська громада не втрачала зв'язки з всіма іншими громадами, зв'язку крові, віри і страждань, давало їм можливість зробитися «міжнародними» у такій мірі, у якій це було немислимо для іншої раси або будь-якої групи купців того часу. Вони не тільки були скрізь (скрізь були також Американці і Росіяни), але продовжували знаходитися в постійному контакті один з одним. Вони були організовані задовго до настання моменту виникнення усвідомлених міжнародних торговельних організацій, будучи взаємно зв'язані невидимими нитками спільності життєвих умов. Багато середньовічних письменників навіть дивуються тому, що євреї були краще інформовані про стан справ у Європі, ніж багато урядів. Євреї також добре розбиралися й у тому, що буде; так само вони краще були інформовані про політичні кон'юнктури і умови, ніж державні люди за професією. Ці зведення вони письмово пересилали від однієї групи до іншої, із країни в країну і цим шляхом вони несвідомо поклали початок фінансовій інформаційній службі. Безсумнівно, що ця служба була нескінченно дорогоцінна для їхньої спекулятивної діяльності. Своєчасна поінформованість у ті часи, коли всякого роду звістки були убогі, ненадійні і виходили вкрай повільно, була надзвичайно важлива. Ця обставина дала можливість євреям стати посередниками при отриманні державних позик, що всіляко ними заохочувалися. Євреї здавна прагнули зробити держави своїми клієнтами. Отримання державних позик полегшувалося тим, що в різних країнах проживали члени того самого сімейства фінансистів: вони являли собою ту міжнародну директорію, що грала між собою королів і уряди, загострюючи національну ворожнечу, до чималої вигоди самих цих фінансових агентів.

Один з найпоширеніших докорів, що робляться сучасним єврейським фінансистам, полягає в їхній особливій здатності до такого роду фінансовим операціям. Усі критики євреїв, як ділових людей, найменше при цьому мають на увазі тих ділових людей із середовища євреїв, що працюють із приватною клієнтурою. Тисячі дрібних єврейських ділків користуються повною повагою, точно так само, як і десятки тисяч єврейських сімейств уживаются з нами, як добрі сусіди. Критика, оскільки вона спрямована проти видатних фінансових воротил взагалі, далека расового відтінку. Нажаль, до розглядаємої нами проблеми часто домішується расовий забобон, що легко веде до непорозумінь, завдяки тому простому фактові, що в довгому ланцюзі міжнародних фінансів, що сковує увесь світ, на кожнім кільці її ми зустрічаємося з єврейським капіталістом, з єврейським сімейством фінансистів або з визначеною єврейською банковою системою. Багато хто бачать у цьому планомірну організацію єврейської сили, з метою панування над неєвреями. Інші пояснюють це расовою симпатією, — продовженням сімейної справи нащадками і розгалудженням первісної справи. По древніх писаннях Ізраїль виростає, яко лоза виноградна, що дає все нові і нові відростки, поглиблюючись корінням у землю, але всі ці відростки складають лише частину того ж стовбура. Здатність євреїв зав'язувати ділові відносини з урядами треба поставити в зв'язок з періодами переслідування євреїв: вони зрозуміли тоді могутність золота в зносинах зі своїми продажними ворогами.

Куди б єврей не йшов, за ним випливав проклін відрази інших народів. Євреїв, як расу, ніколи не любили, цього не буде заперечувати і самий правовірний єврей, хоча він пояснює це по-своєму. Окремі євреї можуть користуватися повагою, а багато рис їхнього характеру при ближчому розгляді представляються дорогоцінними. Проте одна зі страт, що носять на собі євреї, як народ, ця неприхильність до них, як до особливої раси.

Навіть у новітній час, у цивілізованих країнах, при умовах, що виключають можливість переслідування, ця нелюбов продовжує існувати. Незважаючи на це, очевидно, євреї взагалі не піклуються про придбання дружби неєврейських мас, може бути, з тієї причини, що вони пам'ятають колишні невдачі в цьому напрямку, вірніше ж тому, що вони самі переконані в перевазі своєї раси. Яка б не була щира причина цього, безсумнівно, однак, що головне їхнє прагнення було завжди спрямоване до того, щоб заручитися прихильністю королів і дворянства. Яка справа євреям до того, що народ скрегоче на них зубами, коли володарі і палаци їхні друзі? Завдяки цьому навіть у самі жорстокі для євреїв часи завжди знаходився «придворний єврей», що за допомогою позик і боргової петлі домагався доступу в королівські передні. Єврейська тактика була завжди та сама: «шлях у Головну Квартиру ворога». Ніколи, наприклад, євреї не намагалися розташувати у свою користь російський народ, але зате всіляко домагалися придбати прихильність російського двору. Так само точно їх мало турбував німецький народ, але проникнути до німецького двору їм удавалося. В Англії єврей тільки знизує плечима, коли йому говорять про антиєврейські настрої народу: яка йому до цього справа? Хіба за ним не стоїть весь стан лордів, хіба не в його руках мотузка, якою зв'язана британська біржа?

Ця тактика завжди звертатися до «Головної Квартири» пояснює той величезний вплив, що придбало єврейство на багато урядів і народів. Тактика ця придбала ще велику силу завдяки єврейському вмінню завжди пропонувати те, чого уряд потребує. Якщо уряд має потребу в позиці, то «придворний єврей» улаштовував її за допомогою євреїв, що жили в інших великих центрах або столицях. Якщо уряд хотів заплатити борг іншому урядові, не використовуючи для цього перевезення дорогоцінних металів за допомогою каравану мулів через неспокійні місцевості, єврей влаштовував і це: він пересилав шматок паперу, і борг сплачувався банкірським будинком у чужій столиці. Перші спроби постачаня арміям, у т.ч. продовольства, за допомогою військових постачальників були також взяті на себе євреєм: він мав капітал і знав потрібну для цього систему; крім того він був задоволений тим, що боржником його була ціла нація. Немає ознак того, щоб ця тактика, що так добре допомагала єврейській расі у важкі для неї сторіччя, змінилася і тепер. Тому зрозуміло, що думкою представляючи собі ту силу впливу, якою у наші дні користується настільки нечисленна раса його одноплемінників, і порівнюючи невідповідність числа з могутністю свого народу, єврей бачить у цьому свою расову перевагу.

Потрібно мати на увазі, що єврейська винахідливість створювати все нові і нові форми ділового обороту не висохла і понині, так само як і здатність пристосовуватися до нових умов. Євреї насамперед у чужих країнах влаштовують філіальні відділення з метою доставити цим швидкий бариш головній фірмі. Під час війни багато говорили про «мирні завоювання» Німецького уряду, що виражалися в тому, що воно влаштовувало в Сполучених Штатах філіальні відділення і представництва німецьких фірм. Що багато німецьких філіальних відділень працювали тут, — це безперечно, але в дійсності це були не німецькі, а єврейські підприємства. Старі німецькі торгові доми були занадто консервативні, щоб самим бігати в Сполучених Штатах за клієнтами. Навпроти, єврейські фірми такими не були, вони прямо кинулися в Америку і робили тут справи. Зрештою, правда, конкуренція примусила і великі німецькі фірми наслідувати цьому прикладові. Але початкова ідея була єврейською, а не німецькою.

Інший сучасний діловий спосіб, чиє походження треба приписати єврейським фінансистам складається в з'єднанні промисловості, спорідненої по виробництву, Якщо, наприклад, купується ким-небудь електрична станція, то одночасно купують і міський трамвай, що споживає енергію. Можливо, що деяким приводом для цього служить бажання використовувати вигоду цілком, по всій лінії від виробництва енергії аж до споживання її міським трамваєм. Але головна причина криється в наступному: за допомогою електричної станції збільшити ціну за струм, що доставляється трамвайному суспільству, і таким шляхом мати можливість збільшити проїзну плату; цим шляхом фінансисти, у чиїх руках знаходиться справа, отримують приріст прибутку по всій лінії. При цьому Суспільство, що стоїть ближче до споживача, повідомляє, що витрати його збільшилися, але замовчує, що ціни підвищені самим власником, а зовсім не особами, що стоять поза підприємством, змушеними до цього умовами грошового ринку.

Ясно, що в даний час існує фінансова сила, що веде світову, строго організовану гру: всесвіт — гральний стіл, ставка, — світова могутність. Культурні народи втратили всяку довіру до навчання, що у всіх змінах, що відбуваються, винуваті так називані «економічні умови». Під маскою «економічних законів» ховаються самі різноманітні явища, у яких так звані «закони» зовсім не винні. Винні в них закони самолюбства невеликої купки людей, що має волю і силою звертати народи, наскільки можливо, у своїх підданих. Можливо, що багато чого може бути національним, але, щоб могло бути таким грошове господарство, у це в наші дні ніхто вже не вірить і всі переконані в тім, що в міжнародному грошовому господарстві на ділі усунута всяка конкуренція. Існують, щоправда, кілька незалежних банкірських будинків, але лише деякі з них мають яку-небудь вагу.

Великі заправили, ті деякі особи, перед очима яких ясно відкритий весь план дій, мають у своєму розпорядженні численні банкірські будинки і трести; один має одну, інший іншу задачу. Але між ними немає розбіжності, і ніхто з них не втручається в сферу діяльності іншого. Таким чином, конкуренція в різних областях світового ділового обороту не існує. Між головними банками будь-якої країни панує така ж єдність дії, яке є, скажемо, у різних галузях поштової служби Сполучених Штатів, — всі вони отримують директиви з того самого місця і їхня мета — досягнення тих самих завдань.

Безпосередньо перед війною Німеччина закупила величезну кількість американської бавовни; бавовна ця була готова до відправлення. З оголошенням війни право власності на цю бавовну протягом однієї ночі перейшло від єврейських імен у Гамбурзі на єврейські імена в Лондоні. У той момент бавовна в Англії стала продаватися дешевше, ніж у Сполучених Штатах, завдяки чому знижувалися й американські ціни. Коли ціни виявилися досить знижені, бавовна була скуплена людьми, про це обізнаними. З цього моменту ціни знову підвищуються. Тим часом ті ж сили, що викликали незрозуміле на перший погляд коливання цін на бавовняному ринку, наклали свою лапу на розбиту Німеччину з метою зробити з неї всесвітнього боржника. Відомі групи міцно тримають у своїх руках бавовну, позичають її Німеччині для переробки, залишають там невелику кількість для оплати роботи і на закінчення намагаються переконати увесь світ у тій неправді, що бавовни, де, на ринку майже немає.

Якщо простежити цю людиноненависницьку і найвищою мірою аморальну систему до її першоджерела, виявиться, що всі особи в ній винні, помічені однією і тією ж печаткою. Чи потрібно після цього дивуватися тому, що клич через море: «почекаємо, поки Америка зверне увагу на єврейське питання» — отримує особливе значення?

Безсумнівно, що положення, у якому в даний час знаходиться світ, більше не можна пояснювати економічними причинами, так само як і «безсердечністю капіталу». Капітал, щоправда, ніколи не додавав старань до того, щоб задовольнити справедливі вимоги робітників, а робітники у свою чергу іноді доходили до крайніх меж з метою спонукати капітал до нових поступок. Але яку користь із усього цього отримали обидві сторони? Робітники дотепер переконані у тому, що капітал висить над ними чорною хмарою і що вони змусять цю хмару розсіятися. І що ж? Поверх цієї хмари виплила нова, котру ні капітал, ні робітник не помітили у своїй взаємній боротьбі. І ця хмара не зникла і понині.

Під ім'ям «капітал» в Америці звичайно розуміють гроші, вживані для продуктивних цілей. Але помилково називати капіталістом фабриканта, організатора, постачальника знарядь виробництва і робочої сили. Ні, все це не капіталісти в дійсному розумінні. Вони самі повинні йти до капіталіста для того, щоб його грішми фінансувати свої задуми. Вище них стоїть сила, що обходиться з ними більш жорстоко і немилосердно, ніж вони самі коли-небудь, думали обходитися з робітниками. Сучасна трагедія полягає саме в тому, що «капітал» і «праця» знаходяться у взаємній боротьбі, тоді як ні той, ні інша не в змозі змінити умов, проти яких вони протестують і під гнітом яких страждають. Для цього їм потрібно спершу знайти засіб вирвати владу з рук тієї групи міжнародних фінансистів, що не тільки створюють дану обстановку, але й експлуатують її.

Існує «над-капіталізм», зобов'язаний своїм буттям помилковій мрії, що в золоті щастя. Є «над-уряд», що не знаходиться в союзі з жодним з існуючих урядів і від всіх їх незалежний, але чия рука тяжіє над ними всіма. Існує раса, частина людства, якій, з появою її, ніхто ніколи не сказав «ласкаво просимо», але якій незважаючи на це вдалося піднятися до такої могутності, про яку не мріяла жодна із самих гордих рас, — навіть Рим у часи найвищого розквіту своєї влади.

Людство усе більш і більш приходить до того переконання, що питання робочої, земельної і найманої плата можуть отримати своє вирішення тільки тоді, коли буде урегульоване питання цього міжнародного над-капіталістичного панування.

Стара приказка говорить: «добича — переможцеві». Якщо деякі члени давно зневажуваної раси досягли такої переваги, то потрібно визнати одне з двох: або це — «надлюди», проти яких боротьба марна, або це звичайні люди, яким інше людство не зуміло вчасно перешкодити домогтися несправедливої і нездорової могутності. Якщо євреї не надлюди, то неєвреї повинні самі звинувачувати себе за усе, що сталося: вони самі повинні піддати перегляду існуюче положення і ретельно досліджувати досвід інших країн.

II. Як Німеччина захищалася від євреїв

Прогресивне людство відкрито говорить про хвороби, що колись вважали за потрібне ховати і замовчувати з почуття соромливості. Політичне лікування до цього ще не дійшло. Однак, хворобу німецької державності вже починають приписувати єврейському впливові й у ньому бачити головну її причину.

Якщо світлі голови ясно бачили це десятки років тому, то тепер це повинно зробитись ясним навіть і найпростішим людям. Усе політичне життя вражене цим, і факту цього не можна вже більше ховати. Всі класи німецького народу тримаються тієї думки, що катастрофа, яка настала після перемир'я і революції, від якої країна усе ще не може оправитися, є справою рук єврейської хитрості і єврейського задуму. Цю думку висловлюють із впевненістю і приводять купу доказів; думають, що історія ясно доведе це згодом. На єврея в Німеччині завжди дивилися тільки, як на гостя, але проти цього сам він згрішив тим, що захотів зробитися хазяїном. Немає більшої протилежності на світі, ніж чисто-німецька і чисто-семітська раса, тому, між ними не може бути єдності. Німець завжди бачив у євреї прибульця. Єврей обурювався на те, що йому не надані всі права корінних громадян, і був вороже налаштований проти гостинно прийнявшого його народу. В інших країнах євреям було легше змішуватися з основним населенням і беззаборонно збільшувати свою силу: у Німеччині було не те.

З цієї причини єврей ненавидить німецький народ, і по тій же причині країни, де євреї мають сильний вплив, висловлювали найбільшу ненависть до німецького народу під час злополучної світової війни. Євреї в цих країнах тримали винятково у своїх руках пресу, за допомогою якої обробляли «громадську думку» проти німецького народу. Єдино хто виграв від війни — це були євреї.

Але мало робити припущення, треба довести: звернемося ж до фактів. Що відбулося безпосередньо після переходу від старого до нового режиму? У шестичленному кабінеті, що заступив на місце Імперського уряду, найбільшим впливом користувалися євреї Гаазе і Ландсберг. Гаазе керував зовнішніми справами; до нього приєднали Каутского, чеха, що у 1918 році ще не придбав прав німецького громадянства. Там же були євреї Коон і Герцфельд. Єврей Шеффер зробився міністром фінансів, єврей Бернштейн його помічником. Статс-Секретарем по внутрішніх справах зробився єврей Прейс і помічником його єврей Фрейнд. Єврей Фриц Макс Коген, кореспондент «Франкфуртер Цейтунг» у Копенгагені, був зроблений начальником інформаційної служби.

Цей стан речей вийшов другим виданням у Пруссії. Керували кабінетом євреї Гирш і Розенфельд, перший як міністр внутрішніх справ, а другий — міністра юстиції. Єврей Симон отримав місце помічника Статс-Секретаря фінансів; у свою чергу Пруське міністерство фінансів було суцільно заповнене євреями і ними керувалося. Директором установ освіти, у минулому російський єврей Футран, якому допомагав єврей Арндт. Директором департаменту колоній зробився єврей Мейер-Гергард. Єврей Кастенберг керував відділом мистецтв. Інтендантство потрапило в руки єврея Вурма, а в міністерстві продовольства сиділи євреї Д-р Гирш і таємний радник Д-р Штадтгаген. Радою робочих і солдатських депутатів керував єврей Каган, причому євреї Штерн, Герц, Левенберг, Френкель, Израилович, Лаубенгейм, Зелигзон, Каценштейн, Лауфенберг, Гейман, Шлезингер, Мерц і Вейль займали в ньому різні посади. Єврей Зрнст одержав місце президента поліції в Берліні, у Франкфурті-на-Майні то ж місце зайняв єврей Зинцгеймер, а в Эссені єврей Леві. Єврей Эйснер сів на місце президента в Баварії, його міністром фінансів зробився єврей Яффі. Баварська торгівля, транспорт і промисловість були підлеглі напівєвреєві Брентано. Євреї Тальгеймер і Геймант орудували в міністерстві по справах Виртемберга, єврей Фульд у Гессені. Двоє з делегатів Мирної Конференції були євреї, третій був всім добре відомим знаряддям єврейських інтересів. Крім цього німецька делегація кишіла експертами і радниками з євреїв: Макс Варбург, д-р фон Штраус, Мертон, Оскар Оппенгеймер, д-р Яффі, Дейтш, Брентано, Бернштейн, Ратенау, Вассерман і Мендельсон-Бартольди. За свідченням німців, усякий чесний спостерігач, що читав повідомлення безпартійних, не єврейських кореспондентів, міг переконатися, що євреї інших країн так само беруть участь у Мирній Конференції. По всій імовірності ця обставина кидалася тоді в очі тільки не єврейським кореспондентам на конференції; усе-таки єврейські кореспонденти вважали більш розсудливим обходити цей факт мовчанням.

Єврейський вплив особливо сильно виявився під час війни. Він вибухнув подібно вибухові ручної гранати, кинутою досвідченою рукою, немов все було підготовлено заздалегідь. Німецькі євреї під час війни не були німецькими патріотами. Хоча з погляду — ворожих німцям націй ця обставина не може служити докором, усе-таки по ньому можна судити про те, чого коштує єврейська вірність народу, серед якого євреї живуть. За даними, що підлягають, однак, ретельній перевірці, серйозні німецькі мислителі вважають, що єврей взагалі не може бути патріотом.

По загальній думці всі вищезгадані особи не могли б зайняти всіх цих посад, якби не було революції, а революція напевно не наступила б, якби вони її не створили. Положення в Німеччині, щоправда, було незадовільне, але народ був у силах сам його перебороти і безсумнівно це б зробив. У свою чергу вся обстановка, що сприяє зниженню рівня суспільної моралі і яка робить неможливим усяке поліпшення, знаходилася під єврейським впливом. Цей вплив, якому приписують катастрофа німецької державності, у найголовніших рисах зводиться до наступних трьох положеннь:

a) більшовизм, що ховається під маскою німецької соціал-демократії;

b) пануючий вплив євреїв у пресі, власниками якої вони є;

c) єврейський контроль над продовольством і над промисловістю.

Є ще і четверта причина, що вказуєте на «щось вище коштує», але перші три впливали безпосередньо на народ.

Можливо, що ці висновки, до яких прийшли німці, будуть зустрінуті з недовірою особами, думки яких знаходяться під єврейським впливом. Тому, ми приведемо думку по цьому питанню кореспондента лондонського «Глоб» Георга Питер-Вильсона. От що він писав ще в квітні 1919 року:

«Більшовизм означає експропріацію всіх християнських народів, унаслідок чого в християнських руках капіталу зовсім не буде, усе-таки євреї вкупі будуть панувати над світом за своїм розсудом».

Вже в другий рік війни німецькі євреї повідомляли привселюдно, що поразка Німеччини необхідна для зміцнення сил пролетаріату. Штребель говорив: «Відверто визнаю, що повна перемога країни не в інтересах соціал-демократів».

Я не маю на увазі приведеними цитатами, взятими випадково з маси їм подібних, відновляти суперечки про причини війни. Я приводжу їх лише на доказ того, що так звані «німецькі євреї» забули вірність стосовно країни, у якій вони жили, і з'єдналися з іншими євреями для повалення Німеччини, при цьому не для того, щоб звільнити країну від мілітаризму, чого бажав усякий мислячий німець, але для того, щоб шляхом приведення її в повний розлад отримати можливість легше досягти над нею панування.

Німецька преса спочатку крадькома, а потім і відкрито приєдналася до цих намірів єврейських ораторів. «Берлинер Тагеблатт» і мюнхенські «Останні Звістки» під час війни були урядовими або напівурядовими органами. Євреї були або власниками газет, або мали на них вплив. Теж було і з «Франкфуртер Цайтунг» і з цілою купою дрібних газет, що знаходилися в духовній від них залежності. Існує думка, що всі ці газети були нічим іншим, як німецькими виданнями союзної єврейської преси і переслідували ту саму мету. Варто було б піддати серйозному дослідженню цей дружний вплив єврейської преси на весь світ для того, щоб показати людству, як і в чиїх таємних цілях виготовляється для нього щодня матеріал для читання.

З початком війни продовольство і постачання війську перейшло в єврейські руки, і тут виявилася скрізь така несумлінність, що довіра хоробрих на фронті завагалася. Подібно всім патріотично набудованим народам, німецький народ усвідомлював, що війна несе із собою гірку долю. Але раптом народ побачив, що його експлуатує визначений клас євреїв, що прийняли всі міри до того, щоб мати можливість покористуватися з загального нестатку.

У всіх областях, у яких була можливість спекуляції за рахунок народних потреб або одержання побічної вигоди — у банках, військових і благодійних установах, у міністерствах, від яких залежали підряди і постачання, — скрізь випливали назовні євреї. Необхідні для життя предмети, що були в достатку, раптово зникали і знову з'являлися, але вже значно подорожчали. Суспільства, що працювали на війну, перетворилися в чисто єврейські вотчини. Ті, в кого були гроші, могли все мати без карток, всупереч невсипущим прагненням уряду розподіляти продовольство рівномірно між всім населенням. Євреї роздували ціни втроє на товари, які вони отримували манівцями, і потоки золота лилися в їхні грошові сховища. Завдяки схованим запасам, з яких постачали себе такого роду спекулянти, всі офіційні дані, які стосувались продовольства, виявлялися невірними.

Суспільна совість прийшла в хвилювання, почалися скарги, за ними випливало порушення карних переслідувань. Але коли справа доходила до суду, незмінно виявлялось, що і судді, і обвинувачуваний були обоє євреями і справа звичайно кінчалася нічим. Навпроти, якщо випадково потраплявся німецький купець, то піднімався шум і він піддавався настільки суворому покаранню, що його вистачило б на всіх інших. Досить проїхатися по Німеччині вздовж і поперек, послухати розмови, прислухатися до народних настроїв, щоб переконатися, що пам'ять про ці єврейські зловживання владою запам'яталася в народній свідомості, немов випалена розпеченим залізом.

У той час, як такі події хвилювали масу народу, єврейські течії вищого порядку впливали на уряд. Радниками уряду Бетман-Гольвега були: єврей Баллин, Теодор Вольф, співробітник «Берлинер Тагеблатт» і член всеєврейської преси, фон Гвиннер, директор Дейтше-банк, родич єврейського великого банкіра Шпейера, і Ратенау, вождь єврейських промислових і фінансових підприємців. Ці люди стояли близько до джерела влади і впливали на уряд так само, як інші євреї на народ.

Багатий німецький єврей за допомогою своєї грошової могутності над всіма галузями господарського життя, що безпосередньо торкали інтересів правлячого класу в Німеччині, міг купити те положення, що він прагнув зайняти в суспільстві. Але ухитрявся навіть єврей незаможний отримати те значення, якого він домагався. Тому що всі євреї натхнені однаковим прагненням; воно в них у крові. Спрага влади нестримно володіє ними. ...