1. РУСАЛКА ЇДЕ НА МОРЕ
Невже здійсниться, збудеться, станеться? Якихось кільканадцять годин цим просторим сяйливим автобусом — і Софійка побачить море!..
Дівчинка захоплено вбирає очима простору асфальтівку, яка стрімко намотується на автобусні колеса, жадібно роздивляється небачені мінливі зелені краєвиди.
Як добре, що їхня невтомна Діда Василівна, вкотре залучивши вчителя фізкультури й декого з кураторів інших класів, розробила й організувала цей загальношкільний канікулярний маршрут! Бо Софійчині батьки, заклопотані виплатою кредиту на куплену рік тому квартиру, навряд чи вибрались би поморитись усією родиною!..
Це ж скільки днів тепер Софійка не бачитиме Пустельника? Сумно, але й сум цей — такий же красивий, як її безнадійна любов... Та нещасна любов на тлі цього блискучого автобуса, на тлі цих безмежних просторів — ще зворушливіша, іще міцніша! «Розлука для кохання — що вітер для кострища: слабке він гасить, а сильне — роздмухує», — пригадується прочитане чи...
