Кобзар

Купить эту книгу в ЛитРес

ПРИЧИННА Реве та стог­не Дніпр ши­ро­кий, Сердитий вітер за­ви­ва, Додолу вер­би гне ви­сокі, Горами хви­лю підійма. І блідий місяць на ту по­ру Із хма­ри де-де виг­ля­дав, Неначе чо­вен в синім морі, То ви­ри­нав, то по­то­пав. Ще треті півні не співа­ли, Ніхто нігде не го­монів, Сичі в гаю пе­рек­ли­ка­лись, Та ясен раз у раз скрипів. В та­ку до­бу під го­рою, Біля то­го гаю, Що чорніє над во­дою, Щось біле блу­кає. Може, вий­шла ру­са­лонька Матері шу­ка­ти, А мо­же, жде ко­за­ченька, Щоб за­лос­ко­та­ти. Не ру­са­лонька блу­кає - То дівчи­на хо­дить, Й са­ма не зна (бо при­чин­на), Що та­кеє ро­бить. Так во­рож­ка по­ро­би­ла, Щоб меньше ску­ча­ла, Щоб, бач, хо­дя опівночі, Спала й виг­ля­да­ла Козаченька мо­ло­до­го, Що торік по­ки­нув. Обіщався вер­ну­ти­ся, Та, ма­буть, і зги­нув! Не...