Захар Беркут

Купить эту книгу в ЛитРес

I Cумно і неп­ривітно те­пер в нашій Ту­хольщині! Прав­да, і Стрий, і Опір од­на­ко­во ми­ють її рінисті зе­лені уз­бе­реж­жя, лу­ги її од­на­ко­во пок­ри­ва­ються вес­ною тра­ва­ми та цвіта­ми, і в її ла­зу­ровім, чистім повітрі од­на­ко­во плав­ле та ко­лесує орел бер­кут, як і пе­ред давніми віка­ми. Але все інше як же зміни­ло­ся!
І ліси, і се­ла, і лю­ди! Що дав­но ліси густі, неп­рохідні за­кривали май­же весь її простір, окрім ви­со­ких по­ло­нин, схо­ди­ли в до­ли­ну аж над самі ріки,- те­пер во­ни, мов сніг на сонці, сто­пи­ли­ся, зрідли, змаліли, де­ку­ди по­ще­за­ли, ли­ша­ю­чи по собі лисі об­ла­зи; інде знов із них ос­то­яли­ся ли­ше по­обс­ма­лю­вані пеньки, а з-між них де-де несміло ви­ростає нуж­ден­на сме­ре­чи­на або ще нуж­денніший яло­вець. Що да­в­но ти­хо тут бу­ло, не чу­ти ніяко­го го­ло­су, крім вів­чарської трембіти десь на да­лекій по­ло­нині або ри­ку диког­о ту­ра чи оле­ня в гу­ща­ви­нах,- те­пер на по­ло­нині гей­кають во­ларі, а в...