Это короткий фрагмент для ознакомления с книгой.
ЗМІСТ
http://vk.com/with_books
Розмова п’яти подорожних про істинне щастя в житті
Кільце
Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу
Вдячниий еродіий
Вбогиий жаийворонок
РОЗМОВА П’ЯТИ ПОДОРОЖНИХ ПРО
ІСТИННЕ ЩАСТЯ В ЖИТТІ
Дружня розмова про душевний світ
Особи: Афанасій, Яків, Григорій
Афанасій. Люди в житті своїїм працюють, метушаться, щось від
когось утаюють, а нащо - багато хто ий сам не тямить. Коли помис-
лити, то в усіх людських діл, скільки їїх там тисяч різних не є, буде
один кінець - радість серця. Чи не для сього вибираємо ми за на-
шим смаком товаришів, аби мати задоволення від спілкування з
ними; дістаємо високі чини, аби пиха наша від догідливості ін-
ших розпалювалася; вигадуємо всілякі напоїї, страви, закуски для
всолодження смаку; вишукуємо різні музики, створюємо безліч
концертів, мінуетів, танців і контратанців для звеселення слуху;
споруджуємо гарні будинки, насаджуємо сади, тчемо золототкані
парчі, матеріїї, вишиваємо їїх різними шовками і приємними для
ока квітками ий обвішуємося ними, щоб було приємно оку і ніжно
тілу; складаємо запашні спирти, порошки, помади, духи і ними
задовольняємо свіий нюх. Одне слово, всіма способами, які лише
вигадати можемо, намагаємося звеселяти дух наш. О, якими ве-
ликими веселощами користуються вельможні ий багаті персони!
В їїхніх палацах живе розчинениий у радощах і задоволенні дух. О,
яка дорога ти, радосте сердечна!
За тебе царі, князі і дуки платять безліч тисяч, а ми, біднота,
що не має статків, начебто живимося тими крихтами, що пада-
ють з їїхніх столів. Погадаий же нині, якими гульбищами охоплені
всі славні європеийські міста?
Яків. Достеменне великими. Однак я чув, що ніде немає більше
веселощів та розваг, аніж у Парижі ий Венеціїї.
Афанасій. Певно, багато їїх там, та допоки ти нам їїх з Венеціїї
перевезеш, то помремо тут з нудьги.
Григорій. Годі пащекувати, любі друзі, високі посади, веселе
місто, всілякі грища та розваги і всі ваші витівки безсилі потіши-
ти дух і тим вигнати нудьгу, що заволоділа вами.
Яків. А що ж зможе?
Григорій. Лише знання того, що складає щастя і як ийого від-
наийти.
Афанасій. Се так, ми народилися для справжнього щастя і
мандруємо до нього, а життя наше - шлях, що тече, як річка.
Яків. Здавна вже шукаю я щастя, але ніде ийого знаийти не можу.
Григорій. Коли достеменно хочете ийого віднаийти, то скажіть
мені, що для людини наийкраще?
Яків. Бог ийого знає, і взагалі, нащо питаєш про те, чого великі
мудреці не змогли вирішити і розіийшлись у своїїх гадках, як подо-
рожні на шляху? Адже те, що наийкраще,- те ий наийвище, а що наий-
вище - всьому голова і кінець. Се наийкраще добро звалось у ста-
родавніх філософів завершенням усіх доброт і верховним доб-
ром; хто ж тобі дасть відповідь, що таке є краий і пристанище всіх
наших бажань?
Григорій. Тихіше, друже міий! Дуже далеко ти забрів. Я спитаю
простіше: чого ти у своєму житті бажаєш наийбільше?
Яків. Ти наче палкою покопирсав мурашник - так несподівано
розворушив моїї бажання.
Афанасій. Я бажав би знаийти високиий чин, щоб моїї підлеглі бу-
ли міцні, як росіяни, а доброчесні, як стародавні римляни; щоб
будинок міий був венеціанськиий, сад флорентіийськиий; бажав би
бути розумним, вченим, шляхетним і багатим, як бик на шерсти-
ну…
Григорій. Що ти брешеш?
Афанасій … дужим, як лев, гарним, як Венера…
Яків. Приийшла ий мені на згадку Венера, так звана собачка.
Григорій. Прошу, кажіть.
Яків…Хвостатим, як лев, головатим, як ведмідь, вухастим, як
осел…
Григорій. Маю сумнів, щоб могли увіийти у вуха божі такі безг-
лузді бажання. Ти зі своїїми вигадками подібниий до дерева, яке
хоче бути водночас і дубом, і кленом, і липою, і березою, і фігою,
ий оливою, і явором, і фініком, і трояндою, і рутою… сонцем і міся-
цем… хвостом і головою… Дитинча, що сидить на материних ру-
ках, часто хапається за ніж, за вогонь, але премилосердна наша
мати природа краще знає, що нам корисне. Хоч і плачемо, ий пори-
ваємося, вона сосками своїїми всіх нас уміру харчує ий зодягає, і
сим добре маля задоволене, а злорадне хвилюється саме ий інших
турбує. Скільки ж міліонів сих нещасних дітеий день і ніч волають,
нічим не задоволені: одне їїм дадуть у руки,- вони плачуть за чи-
мось іншим. Годі нам бути нещасливими.
Афанасій. Чому ж?
Григорій. Не можемо знаийти щастя.
Яків. Бо що?
Григорій. Бо не бажаємо і бажати не можемо.
Афанасій. Чому?
Григорій. Тому що не знаємо, в чому воно полягає. Початок ...
Все права на текст принадлежат автору: Григорій Сковорода, vkcom/with_books.
Это короткий фрагмент для ознакомления с книгой.