Блакитне мереживо долі

 Енн Тайлер Блакитне мереживо долі Частина перша Не можемо піти, доки живий наш собака 1 Однієї пізньої липневої ночі 1994 року Реду та Еббі Вітшенкам зателефонував син Денні. Вони саме збиралися лягати спати. Еббі у нічній сорочці стояла біля комоду та повільно виймала одну за одною шпильки зі світлого волосся, зібраного у пучок. Ред, худий чорнявий чоловік у смугастих штанях і білій футболці, присів на край ліжка, щоб зняти шкарпетки. Тому коли на нічному столику задзвонив телефон, він одразу відповів. — Будинок Вітшенків, — сказав Ред. — Ну, привіт. Еббі відвернулася від дзеркала, тримаючи руки вгорі над зачіскою. — Що ти таке кажеш, — вимовив він без питальної інтонації. — Що-що? — сказав у слухавку. — Та якого дідька, Денні! Еббі різко опустила руки. — Алло? — перепитав Ред. — Чекай. Ти чуєш? Алло? Якийсь час він просто сидів мовчки зі...