Юрий Павлович Винничук
Ги-ги-и Розділ 1 Ги-ги-и Ги-ги-и 1 Було мені, либонь, зо п’ятнадцять років, а братові Максові – шість, коли наш татуньо виграв на довічне володіння дерев’яну садибу, єдиною незручністю якої було те, що там можна було тільки лежати і була вона на глибині двох метрів під землею. А влаштував він собі мандрівку в ліпший світ тим робом, що упав напідпитку з кладки в струмок, де й воді було жабі по коліна. Так вдало беркицьнути з кладки, може, таткові хтось і поміг, але нам про це нічого невідомо. Щоправда, того вечора матінка веліла нам із братиком перетягти кладочку мотузкою і ледь-ледь підпиляти поруччя. Вона не пояснила для чого, то я й досі в здогадах. Коли ж уранці знайдено трупа, то мотузки, звісно, вже не було. Матінка одразу в плач: – Ой горе ж мені! Ой лишенько! На кого ж ти нас зоставив? Та гріх було нарікати, бо зосталася наша ненька в незлих руках своїх кавалерів, котрі ще за життя...
Купить эту книгу в ЛитРес