Костянтин Думитрашко

Жабомишодраківка

Перш ніж начну, попрошу лишень муз, панночок геліконських,

Щоб, прилинувши до мене, навчили, як вірші складати –

Вірші, которі задумав співать про побоїще славне,

Лютую драку, діло страшне забіяки Арія.

От чим задумав я, добрії люди, вам уші подрати,

Як то колись пани миші на жаб страшну рать піднімали,

Мовби дражнили лицарство тих гайдамаків-гігантів,

Що вспоминати любила бабуся. Нум же з начала!

Миш колись, давши от кішки драла, напиться схотіла

І у калюжу свою устромила маленьку борідку,

Дуже бажавши хлиснути водиці, як ось і уздріла

Страшна єї жабалуха і так до неї промовляла:

«Хто ти, козаче, відкіль ти прибіг і якого ти роду?

Правду скажи мені всю і мене не мороч ти брехнею,

Бо як тепер розпізнаю, то буду просить до господи,

Дам тобі їсти і пити, іще й хороше походити.

Ми ж, щоб ти знав, єсть пан Фізігнат, старшина у калюжі,

Дуже давно величаюсь отаманом в жаб'ячій Січі.

Батько у мене Пелей, а матусенька Гідромедуза,

Бог їм послав мене, кажуть, біля Ериданського ставу.

Бачу, що й ти парубіка завзятий і хлопець вродливий,

Може, козаче, з Батурина, може, й гетьманського роду?

Ну лишень, швидше скажи мені, хто твої батько та мати?»

Против сієї мови Псіхарпакс так промовляє:

«Що, пане-брате, питаєш породу, усякому звісну?

Наші й не наші, єї і сороки й ворони всі знають.

Я по іменю Псіхарпакс, щонайменший син, коли знаєш,

Батька Троксарта, коронного пана гетьмана, а мати –

Миш Ліхомила Ляхиня, дочка короля Птернотрокта,

Та породила мене в дуплі і, сама годувавши, ...