НОВІТНЯ БІБЛІОТЕКА

Випуск 6

ЕДҐАР АЛЯН ПО

ЕЛЄОНОРА

ПЕРЕКЛАВ ПЕТРО КАРМАНСЬКИЙ*^[1]

ЛЬВІВ.

Наклад Володимира Боберського.

З друкарні Ставропигійського Інстітута під вар. М. Рефця.

1912.

Едґар Алян По

Мабуть нікого не переслідувала так в життю важка рука судьби, як американського поета – Едґара По. Його життєвий шлях був встелений колючим тернем від ранньої молодости аж до сирої могили.

Едґар Алян По уродив ся 19 лютня 1809 р. в Бальтіморе. Його предки походили з старого нормандського роду, що за Генриха II переселив ся до Ірляндії. Дід поета переніс ся до Америки, де й дійняв вищого військового ступня. Найстаршим його сином був батько поета — Давид, який вже як вісімнайцятьлітній молодець одружив ся з гарною й талановитою акторкою — Елисаветою Арнольд. Молоде подружжє, одіпхнене родиною, гірко бідувало, а незадовго прийшлось їм попращатись з життєм. Померли обоє в молодому віці, лишаючи троє незаосмотрених дітей. Середущого Едґара взяв богатий й бездітній приятель родини — п. Алян, від якого й дісталось хлопчині друге імя. Гарний й понятливий Едґар став окрасою дому п. Алянів, а численні гості, що гостювали в їх домі, з незвичайним захопленням слухали деклямацій малого Едґара. — Одначе вже тоді являлись у нього сімптоми хоробливо-нервового темпераменту, що опісля переслідувало його через ціле життє.

В р. 1816 виїхала родина Алявів з своїм вихованком до Анґлїї і там примістили його в одному пансіоні для хлопців близько Льондона. Старинний будинок, в якому містилась школа та принадна околиця розбуджували його уяву, а сама школа клала незрушимі підвалини під його клясичне вихованнє, яке так ярко виріжнює його з поміж инших американських письменників, й надав його самітній поезії таку суцільну форму. Своє шкільне життє описав відтак По в свойому творі: «Віліям Вільзон».

По повороті до Америки в 1821 р., вступив По на універсітет в Річмонді. Його тодішні звакомі й товариші підносять згідно його незвичайне знаннє, енергію й красу. З того часу дійшов до нас один факт, який не мало відтак вплинув на творчість поета.

Одного разу відпровадив По до дому одного свойого шкільного товариша, у якого й побачив його гарну й гідну любови — матір. Вона прийняла гостя кількома приязними словами, а се так глибоко поділало на жаждучого сімпатії й любови молодця, що він стояв перед гарною жінкою немов непритомніти. Як-би у сні повернув до дому, опанований горячим бажаннєм, пережити ще раз в життю таку стрічу. Та молода жінка стала відтак повірницею усіх ворушень його молодого серця. Однак зрадлива доля відняла йому щиру й шляхотну душу. Вона вмерла небавом. І відтак довгими.осінніми й зимовими годинами блукав поет коло самітньої могили своєї першої товаришки й повірниці ранньої молодости, а страшна мара гробу, що таким чорним смутком вів з його творів, вже тоді опанувала його буйну уяву.

Коли в Греції розгорілась борба за свободу і великий Байрон удав ся до тої країни, щоб боротись в рядах гнобленого народу, розбудив ся між молодими людьми незвичайний запал. По був одним з перших, що вступив в його сліди. 1827 р. покинув він Америку і аж по двох роках повернув назад до вітчини. Одначе, що діялось з ним за той час, сього не знаємо.

По повороті віддав його опікун до військової школи. Одначе там не був він довго. Його непогамована вдача не могла знести строгої військової дісціпліни, тому то в р. 1831 видалено його за непослух з військової школи. Ще передтим вийшов у світ томик поезій Едґара По, який одначе проминув безслідно.

Видалений з військової школи, вернув По до свойого опікуна, який в межичасї одружив ся в друге з молодою дамою, Перша жінка п. Аляна дуже любила Едґара, тому то кілька разів мирила свойого вихованка з прибраним батьком. Колиж її не стало між живими, По чув ся чужий в домі опікуна, тому зірвав з ним і помандрував в широкий світ. Саме тоді розійшла ся вістка про польське повстаннє проти Росії. По думав виїхати до Европи і боротись в рядах польських повстанців, але коли російське військо зайняло Варшаву, він залишив свій плян.

Одиноким заробітком По в сі скрутні часи по зірванню з опікуном була літературня праця. Та ніхто не знав молодого поета, тому прийшлось йому жити в крайній нужді. А ж конкурс бальтіморської часописі дав йому нагоду виплисти на верх. 1833 р. оголосила одна бальтіморська часопись конкурс на найліпшу поему і найліпшу новеллю. Обі премії одержав Е. А. По! Се імя було незнане членам конкурсового комітету, але дивня фантазія й особливша краса творів так зацікавили членів конкурсового комітету, що один з них п. Кеннеді дуже заінтересував ся молодим автором і запросив його до себе. По, що тоді жив в великій нужді, був змушений відкрити своє незавидне положеннє, а відтак приняти підмогу п. Кеннеді.

З того часу зайняв ся По щиро літературою; за допомогою п. Кеннеді став співробітником одного річмондського журналу, а його положеннє змінило ся на краще о стільки, що мав хоч щоденній хліб.

Мимо того той час в його життю можна сміло зачислити до найкращих хвилин. Тоді одружив ся По з своєю тіточною сестрою п. Вірґінією Клєм. Та молода дружна а поета вже тоді була діткнена сильно розвиненою грудною недугою, а її краса мадонни з прозоро-білою краскою лиця і глибокими, світляними очима ще збільшувала терпіння й так страждучої душі поета.

Молоде подружжє зажило в одному домі з п. Клєм. Їхне життє мимо бідноти було гарне й гармонійне. Лише грудна недуга поетової дружини наводила на По вічній страх і трівогу. З її світляних очей продирав ся чорний промінь смерти. Це так непокоїло поета, що відбирало йому сили до праці, а незадовго й мара нужди зависла над їхнім домом як чорна тінь. Ось що оповідав про нього його приятель Ґрегам: «Його любов до жінки була свойого рода ентузіястичним боготвореннєм передуховленої краси, яка вяла на очах. Була хора, отже ходив коло ньої, пертий глибоким неспокоєм, немов матір, яку мучить трівога о жпттє первородної дитини, — при її найлекшому кашлю пробігала по цілому його тілі дрож серця, яка виразно виявляла ся на зверх. Одного літнього вечера виїхав я з ними, а спомин його чуйних очей, які трівожно підхоплювали найменшу зміну на улюбленому лиці, переслідує мене немов згадка понурого співу. Це безпереривне, томляче почуттє, що мусить втратити її, змінило його цілковито: він став понурий, задумчивий, а його безсмертні поезії завсігди звучали болючою мельодією. А з другого боку обі жінки обожали сю велику дитину, яка так мало була обізнана з життєм, ходили коло нього і пестили його, як колиб обі були його матїрю.

В своїй студії про Едґара По згадує Бодлєр про один факт, що ярко ілюструє внутрішні відносини в його родині. Коли кохана дружина поета чим раз то більше вяла як квіт мімози, — теща п. Клєм ходила від редакції до редакції, шукаючи заняття для улюбленого Едґара, або продаючи статті й поезії поета, а ніколи не шептали її уста скарги, ніколи не мала для нього докорів, противно все і всюди оправдувала його, що він хорий. Було се одиноке оправданнє, коли її зять переходив одну з тих фаз літературньої неплідности, яку так добре знають нервові поети; — та й ніколи не чув ніхто слова, яке виражалоб сумнів в ґенія її любимця.

Через слідуючі десять літ був занятий По при літературнїх видавництвах в Річмондї, Новім Йорку і Філядельфії. Де лиш він працював, там плило золото, а він сам був крайно убогий. До того ще богато плебейських мірнот, крамарсько реклямових душ, лїтературнїх паразітів ставало проти нього. По був занадто арістократом, занадто правдивим мистцем, щоб входити в компроміси. Ось жерело гніву й ненависти до поета. «Література була для нього реліґією, – говорить Ґрегам, – а він її архіжрець, що скорпіонами проганяв купців з храму». Сї буденнї мірноти, подлі душі були огірчені: заставлювано пастки на його родинне щастє, оплюгавлювано його добру славу. Його дружина, знеможена і зложена тяжкою недугою отримувала безіменні листи, в яких кидано клевети на її мужа і се прискорило її смерть.

В літі 1846 р. виїхав По з родиною на село до Фордгам коло Нового Йорку; бажав, щоб його кохана дружина могла вмерти спокійно. Там і попращалась вона небавом зі світом. Про тодішній стан його душі дають вірний образ його поезії. Головно «Улялюме» лишить ся на все дорогим і цінним в очах жінок. В тих поезіях горить фосфоричне світло місячних ночей, снують ся візії скелетів, упоює роскіш мелянхолії.

Протягом 1848 р. занімав ся По викінченнєм свойого архітвору «Еврека», який як Гумбольда «Космос» мав освітити таємниці вселенної.

Дїтом 1849 р. задержав ся По в Річмонді, звідки виїхав небавом до Форгам, щоб забрати звідтам п. Клєм. По дорозі висів в Бальтіморе з поїзду, а в кілька годин пізніше найшли його непритомного на вулиці. Його відвезено до шпиталя, де й помер 7 жовтня 1849 р. на запаленнє мозку. Другого дня поховано його на вестмінстерському кладовищі. Довгі літа стояв гріб незрівнаного американського поета без ніякої ознаки спомину, аж заходом бальтіморських учениць і учительок вищих жіночих шкіл здвигнено йому гарний артистичний памятник.

__________________

По – се один з нечисленних вічніх самітників; помазанник духа й терпіння, один з укамінованих пророків людства один з ясновидющих містіків людського роду, що відкривають нові правди слідом математичної думки і творчої інтуіції; се один з тих великих і нечисленних хорих, що вистають понад всю людськість. Він хорий, бо найбільша краса й шляхотність душі в своїх найвище розвинених формах – хора.

Поезія По сягає своїм коріннєм в глибину німецької романтики. Теорія Шелінґа про інтеллектуальну інтуіцію є його теорією, а звісні слова Новаліса: «Світ стаєть ся сном, сон світом» сходять ся з міркованнями По, який ніколи не відріжнюе яви від сну; між конкретним явищем та абстракцією нема істотної ріжниці.

По відтворює патальоґічні стани, стани роздвоєння і розшматований, відтворює схиблення й аномалії, в чому рівнож споріднений з такими німецкими письменниками як Е.Т.А. Гофман.

З незвичайною бистротою думки входить По в таємниці світа. Його думка так бистра, що щербить ся як сталеве вістре, його сни і настрої так інтензивні, що прибирають на себе тіло і стають ся галюцінаціями. Його інтуіція пробиває темряву і відслонює величезні загадки, які криють ся в сумрачних далечинах будуччини.

По є візіонером. Легке фізичне подразнене, слабий звук або світло викликує в йому галюцінацію: страх і трівога виповзують на верх, стають тілом, предметом, тіню на розлогому просторі. Гроза осамітнення відтворює перед ним картини, повні розсвічених красок, що розтягають ся в безмежний фантастичний краєвид.

Любов і женщина, що так гарно звучать на арфах поетів – у По вбрали на себе кирею смутку. Його герої незвичайно даровиті – а героїні це персоніфікація містерій. Його Венера се не женщина вибуялої пристрасти, ані богиня великої, здорової, радісної любови, лише блудить як візія що ночю з'являєть ся таємно – і водить за собою нещастє, або блукає в білій| мертвецькій киреї, осяяна фосфоричною місячною блідістю, як задумана ельфа. Його Елєонора се немов легкий, прозрачний фантом, що ночю уносить ся над полями, а Ліґея як би чорна північ, яку розяснюють блудні огники.

_____________

Ще за життя звернено на адрессу поета богато тяжких докорів, закидуючи йому, що з його творів тхне несамовитість, що з них визирає божевіллє і анормальність. Память По вже тепер чиста, але подібні закиди все ще трапляють ся. І так воно буде довго іще. Ґенії ніколи не жили на тому світі, який обіймали при помочи своїх змислів, розвинених понад пересічну міру і понад нормальний тіп; їхній світ мав инші границі і инші простори. І тому то усе відгривала ся та одвічня траґедія, якої героєм був геніяльний хорий, одинокий, самітній, який у своїй душі мав євангелію будуччини. Ґенїй і мучеництво нерозлучні, а «здорові» по всі часи камінуватимуть своїх великих «хорих».

Поезія Едґара По – се монументальна будівля, а стіль його новель не мав рівного в цілій світовій літературі. Коли візьмемо читати його твори, пізнаємо від разу, що маємо тут у перве до діла з духом, якого не стрічали досі ніколи. Віє з тих творів невідомий чар сібілінських книг, прореристої сили, опановують душу величаві глибини, які лише в виїмкових хвилях мріли колись в нашій душі, а на які ми не находили слова.

Б, Данчицький.

Львів, 18. червня 1912. ...