Анатолій Птіцин, Ігор Ільєнко Не гальмуй!

Частина I Грамотка від Божени

Розділ 1 Ура! Гноми на Мосту!

Чи знаєте ви, де з’єднуюються всі дороги?

Де саме всі ці дороги з’єднуються, сплутуються, перемішуються і переплутуються? А напевне не знаєте! То я вам скажу: всі дороги з’єднуються-збираються на Мосту-Ярмарку. І звісно, разом з дорогами на Мосту-Ярмарку збираються всі чарівні дорожні створіння — гноми, шляховички, роуді й банники, хлопчики-мізинчики й чоловічки-нігтики, а ще — восьминіжки дорожні, дівчатка-веї на роликах, манівці, простеці і навіть китайські гноми доо. Еге ж. Тож якщо ви хочете побачити дорожніх створінь, нема нічого простішого: треба лише зазирнути на Міст — справжнісінький Ярмарок Доріг. Прошу.

Були б ви гномом — у вас подих перехопило б від захоплення. Машин було стільки, що вони юрмились на мосту, ніби бджолиний рій. Якби вам пощастило поглянути на міст із космосу, вам би відразу стало зрозуміло, чому цей міст дорожні гноми називають Ярмарком. Лише на ярмарок може вести стільки доріг. А ще ви зрозуміли б відразу, чому дорожній гном Гролик і шляховичок Добринька так рвалися сюди. Ви б це негайно зрозуміли, якби були гномом.

Неймовірна кількість машин, що бігли назустріч одна одній і втікали одна від одної. Ряди машин, що мчали в одному напрямку, ряди машин, що мчали в іншому напрямку, машини, що звертали з Мосту праворуч-ліворуч, спліталися, розпліталися… І бігли, бігли, ніби стрічка Мьобіуса, назустріч самим собі. Тож коли б ви все це бачили й до того ж були справжніми дорожніми гномами, а не якоюсь шляховою волоцюжкою — отоді б ви дізналися, що саме відчував дорожній гном Гролик, який нарешті дістався цього місця, і що відчував шляховичок Добринька.

Навколо гномів усе мигтіло: мільйон люстерок заднього огляду, мільйон дверцят у салонах, мільйон бардачків у купе. А попереду, біля мільйона лобових шибок, дорожньому гному Гроликові й шляховичкові Добриньці вклонявся мільйон іграшкових мавпочок, слонів та інших дрібничок, що зазвичай прикрашають автомобілі.

Ви гадаєте, це все, від чого перехопило подих у дорожніх чоловічків? Звісно, не все.

Ще Мостом-Ярмарком проходила лінія метро. До Ярмарку-мосту бігли рейки, якими поїзди метро ганяли вагони то в один, то в інший бік. Рейки весело блищали на сонці, а над ними грали алюмінієвими відблисками денного світла ліхтарі.

Та й це ще не все. Ще рівнями Мосту-Ярмарку мчали машини з миготливими ліхтариками: пожежні машини, величезні вантажні самоскиди — й шерех шин, гудки клаксонів, вереск гальм і ревіння моторів розносилися далеко навкруги.

А в усьому цьому морі машин, у всьому тому машинаріумі, ніби дельфіни в океанаріумі, хлюпалися дорожні родичі Гролика та шляховичка — восьминіжки дорожні, банники, роуді й навіть китайські гноми. Тут був хлопчик-мізинчик і чоловічок-нігтик, також тут були місцеві дорожні гноми — шляховички, простеці, манівці, а ще ті й ті, ці й ці. І навіть такі, котрих ми досі не помітили, про котрих ми ще не згадали жодного разу чи про котрих ми взагалі нічого не знаємо. Усі вони насолоджувалися перебуванням на Ярмарку-Мосту, де — ура! — з’явилися нарешті двоє наших: гном Гролик і шляховичок Добринька.

Розділ 2 Хто кого

Гном Гролик і шляховичок Добринька вискочили з автомобіля й застрибнули на поруччя мосту — щоб огледітися. Шляховичок стояв, роззявивши рота, а дорожній гном Гролик завмер. Усі відчуття дорожнього гнома Гролика, усі його почуття німіли від захвату: і друге, і четверте, й сьоме, й восьме. Відчуття прекрасного, відчуття дотику й почуття дружби.

Усе його єство сповнилося світлом… любов’ю… готовністю виявити себе якнайповніше…

Коли — геп! — у спину дорожньому гному Гролику втикається злющий шершень Бу.

Якщо ви не знаєте, звідки він узявся, — спитайте в мене. Злющий шершень Бу прибув на Міст-Ярмарок у тій самій машині, що й дорожній гном Гролик зі шляховичком. А дорожній гном Гролик прибув на Міст-Ярмарок, сподіваючись позбутися злющого шершня Бу. Гролик дуже прагнув позбутися злющого Бу, а Бу зовсім не хотів, щоб Гролик його позбувався. Адже злющий шершень Бу мав завдання досаджати дорожньому гномові Гролику — що й робив. Пригоди, пережиті злющим шершнем на перехресті й під час переслідування гнома Гролика навчили його диявольській спритності.^[1]

Усе це сталося тому, що дорожній гном Гролик дуже невигідно поселився в одному з трьох пеньочків на узбіччі дороги, позаяк територію навколо південного пеньочка займало сімейство злопів — бридких придорожніх створінь, заклопотаних тільки тим, щоб захопити та забруднити щонайбільше місця. Злопи розмножувались із неймовірною швидкістю, тому вони були страшенно невдоволені новим сусідою — дорожнім гномом Гроликом. Південний пеньок, котрий Гролик зайняв по закону, за магічним обміном, знаходився в самому центрі володінь злопів. Тому злопи намагалися по-всякому вижити з південного пеньочка дорожнього гнома Гролика, а південний пеньочок прибрати до власних лапок. Злопи підсипали Гролику скла на доріжку. Плювали в його бік. Розвішували навколо південного пеньочка на травинках своє закисле взуття та підкидали дорожньому гному Гролику іржаві бляшанки з-під консервів. Одним словом, злопи поводилися зовсім не по-сусідськи з єдиною метою: аби дорожній гном Гролик щонайшвидше забрався геть зі славного південного пеньочка, котрий злопи нагледіли для свого потомства. Але дорожньому гному Гролику подобалося в його південному пеньочку, він терпів усі утиски та знущання сімейки й нікуди не збирався вибиратися. Нічого, якщо я дозволю собі так висловитись?

Отож, злопи нічого не могли вдіяти з дорожнім гномом Гроликом — аж допоки не придумали нацькувати на Гролика злющого шершня Бу. Злопи неабияк сподівалися, що шершень Бу допоможе їм здихатися гнома Гролика. Що Гролик не витримає такого сусідства і накиває п’ятами з пеньочка. Того, що з південного боку розташований.

Гном Гролик від шершня Бу просто не міг відчепитися. Куди Гролик — туди й шершень: бубонить, буцається, а бува, ще й кусається. Укуси в шершня Бу страх які болючі були.

Тож ледь благословиться на світ, то шершень Бу починає діставати гнома Гролика:

Бу-дить,

Бу-хтить,

Бу-бонить,

Бу-янить,

Бу-цається,

Бу-кає… — тобто лякає і взагалі жити не дає. Відтоді як злопи придумали діставати гнома Гролика за допомогою шершня Бу, у житті того настала чорна смуга, слово честі. Уявіть собі маленький бойовий вертольотик-штурмовик. Ну, якщо вже не найменший, то хоча б найменший з тих, котрі ви можете собі уявити. Уявили? Справжній крихітний вертольотик-штурмовик, на котрому може літати справжній маленький ас. Він уміє стріляти з кулемета й гармати, без роздумів іде в лобову атаку на таран. Шершень Бу — оце й був той вертольотик-штурмовик. Сподобалось би вам, коли б вас невпинно переслідував такий живий штурмовичок? Хай навіть і маленький? От і гному Гролику злопівський винахід теж виявився не до смаку. Еге ж. Колишні приставання злопів сміливо можна було вважати світлою смугою в Гроликовому житті.

Шершень Бу діставав гнома Гролика з насолодою. Він ганявся за гномом Гроликом. Він полював на гнома Гролика. Він змушував гнома Гролика пригинатися та рухатися перебіжками. Зливатися з навколишньою місцевістю й буквально сплющуватися. Він навчив його втікати щодуху й взагалі набрид до нестями. Набрид дужче, ніж здатні надокучити трійко або четверо молодших братів і сестер.

І не забувайте, що, крім шершня Бу, Гролика продовжували невтомно переслідувати решта членів сімейства злопів. Особливо діймали його найменші злопи-лютики, як ніжно називали їх матусі. Віконця Гролик закривав віконницями, аби злопенята не запускали в них віддзеркалення смердючок та жаб, а килимок перед дверима взагалі викинув, бо його погризла тля. Килимок був зі старенької кольчужки, а тлю, котра жере залізо та крицю, підкинули ті ж юні злопенята, вкрай роздратовані тим фактом, що гном Гролик не здається й не втікає.

А гном Гролик не здавався. Він спробував був відірватися від шершня на дорозі, але як на зло йому попалося таке повільне авто, що далі просто нема куди. І знову: де Гролик — там і шершень. Гролик в авто — шершень за ним, Гролик в пробку дорожню — шершень зверху гуде, Гролик Добриньку зустрів — шершень з-під листочка виглядає… Куди б гном Гролик не заховався, там його злющий шершень знаходив.

От і на Мосту-Ярмарку знайшов.

Розділ 3 Кому водити?

Ха-ха-ха! Злющий шершень Бу багато дечого навчився. Вибравшись із машини вслід за Гроликом та Добринькою, він подався за ними вгору на бильця (це йому було зовсім не важко), й поки гноми безперестанку витріщалися на Міст-Ярмарок, шершень готувався до атаки.

Дислокація мала такий вигляд: гном Гролик стояв на бильцях, завмираючи від захвату й витріщаючи очі. Позаду з розкритим ротом бурмотів щось шляховичок Добринька, белькотів щось внутрішнім голосом мовою ацтеків. Хоча коли б мене спитали, я б відповів, що Добринька просто цокав-цмокав язиком і підсвистував ніздрями. Шляховичок не стояв сумирно, він махав руками й сіпав ногами і всім заважав.

Темп руху на Мосту-Ярмарку годі й порівнювати з темпом руху на приміській трасі. На Ярмарку-Мосту не було вільного місця. Шляховичок, який махав руками на бильцях, заважав руху так само, як пес, що перебігає дорогу в недозволеному місці.

— Чого це ти тут розмахався? — штовхнув його під бочок чоловічок-нігтик на призвисько Пень.

Він був незадоволений, адже мусив перестрибувати через шляховичка Добриньку, щоб уникнути зіткнення. Чоловічок-нігтик був не такий спритний, ніж зазвичай дорожні гноми, й не вмів маневрувати. Скажімо, щоб застрибнути на лімузин, йому доводилося розганятися, а дорожній гном до будь-якої машини міг вскочити, навіть якщо стояв до неї спиною. Чоловічок-нігтик вилаяв Добриньку й помчав далі, а шляховичок із запізненням пригнувся. Щоправда, він теж прокричав щось образливе вслід чоловічку-нігтику, але той його не почув — надто зосереджено видирався на велетенські залізні гусениці трактора, що заїхав був на міст. Гном Гролик теж прокричав щось услід чоловічку…

Звісно, ні один, ні інший не звернули анінайменшої уваги на те, що слідом за ними на поруччя мосту випурхнув злющий шершень Бу й теж на мить заціпенів. Саме так — заціпенів, оскільки бачив таке вперше. Чаклунський малюнок потоків машин, що мчали в різні боки різними смугами, з різною швидкістю й водночас гармонійно, яскраво і злагоджено, міг заворожити кого завгодно.

У той час, як дорожній гном Гролик і шляховичок Добринька не могли поворухнутися від напливу почуттів, злющий шершень, не такий емоційний і більш прагматичний, приготувався атакувати дорожнього гнома Гролика.

Раз… Два… Три…

Бах! — і тиньк закривавився…

Гном, не нарадівшись життю, покотився під колеса якоїсь «ЗИЛухи» — вухи мої, вухи…

…де його негайно запросив до гри у квача німецький банник Ґансі. Ґансі звалився з дверцят джипу, ляснув Гролика по спині й закричав:

— Гролику водити!

Гноми, котрі гралися у квача, загорлали:

— Bay!

Усі, хто грався у квача, подумали, що Гролик зловив ґаву і його заквапив банник Ґансі. Тому тепер гном Гролик мав у свою чергу когось наздогнати й заквапити.

Агов!

Гном Гролик впав просто у потік автомобілів, ніби дельфін у воду, і помчав від шершня Бу. Дорожні гноми вирішили, що він когось наздоганяє. Шершень Бу зосліпу теж намагався тицьнутися в кожного гнома, що потрапляв йому під хобот, а гноми й від нього втікали з реготом і вереском.

Гролик перестрибував з однієї машини на іншу, з одного ряду в інший. Він біг по колесах, які оберталися, ніяк не міг ні до кого дотягтися й спересердя показував носа й віслючі вуха побратимам, а ті стрімголов від нього втікали. А гном Гролик щодуху втікав від шершня Бу. А шершню Бу страх як хотілося вжалити хоч кого-небудь. Хоч би Ґансі. Хоча б шотландського сірого гнома Юна. Але як слід. Однак гноми гралися на Ярмарку з самого ранку й наловчилися — а наші, щойно прибулі, ловили порожнечу, хоча й докладали зусиль.

Розділ 4 Переслідувачів побільшало

Дорожній гном мчав то за банником Ґансі, то за манівцем Ки, то за восьминіжкою дорожньою на ім’я Сежелен, перестрибуючи з одного ряду в інший, з однієї машини в іншу. Він біг по колесах, які крутилися, намагаючись до когось доторкнутися, хоч би до когось із гномів. Він стрибав то за роуді, то за тіпунею, то за гномочкою Сніжинкою, названою так за унікальне вміння танути, ніби сніг, а потім виникати знову.

Ганяючи за приятелями, гном Гролик ускочив у КРАЗ, що саме їхав повз нього, й побіг у кузов. У КРАЗів-вантажівок кузов завбільшки з футбольне поле, і кілька дорожніх гномів гралися тут в експрес-футбол м’ячем-кульбабою. Експрес-футбол — гра швидкісна, як і все на дорозі. У нього можна грати всього кілька хвилин. Коли кузов — поле КРАЗа — їде Ярмарком-Мостом. Переможцем експрес-футболу вважався той, хто останнім торкався кульбабки, тобто м’яча. Еге-е-е ж, у експрес-футбол гноми грали придорожніми кульбабками, дечим попередньо оббризканими. Чим саме, я не говоритиму. Кульбабка, просочена рідиною, якою побризкали її гноми, не розліталася від ударів і набувала стрибучості та міцності. М’яч із неї виходив хоч куди.

КРАЗ їхав уже серединою мосту, коли на нього заскочив гном Гролик, котрий чи то доганяв Ґансі, чи то втікав від шершня Бу. Гноми притьмом проскочили полем, а злющий шершень Бу затримався. Гном Гролик зіскочив із КРАЗа, а в кузові залементували обурені гноми.

Чому? Бо шершень Бу проковтнув м’яч-кульбабку. А що? Він завжди закусував кульбабками. Гонитва за Гроликом не приносила шершню Бу жодної втіхи, а кульбабки він їв. Щиро кажучи, шершень Бу із більшим задоволенням поганявся б за шляховичком Добринькою, котрий і дотепер зачаровано стовбичив там, куди їх доставила машина.

Між іншим, гноми, котрі раніше за Гролика прибули на Міст-Ярмарок, помітили шершня-переслідувача, однак дорожніх чоловічків важко було здивувати дрібними домашніми тваринами. Усі подумали, що Бу — ручний шершень Гролика, Отак. Тому футболісти, у яких шершень Бу зжер кульбабку, теж рушили шукати Гролика — вимагати компенсації за моральні збитки.

Тим часом звеселілий шершень Бу, ледь вибравшись із кузова, відразу помітив гнома Гролика й знову прилаштувався до нього хвостом…

Не просто у хвіст, а хвостом, ага?

Якщо гном Гролик підстрибував — шершень Бу, що летів позад нього, теж підстрибував. А коли гном Гролик спотикався і шершень Бу пролітав далі — всі вважали це трюком, виконаним на втіху глядачам. А шершень Бу не зупинявся ні перед чим, аби тільки дістати гнома Гролика. Але впіймати його було неможливо. Стрибки гнома Гролика були непередбачувані, адже він сам брав участь у погоні і в той же час утікав. Він кидався то праворуч, то ліворуч, то намагався впіймати німецького банника Ґансі, то мчав за англійським роуді Лефом, то за гномочкою Сніжинкою, то за Чарівною Ши. Чарівна Ши теж у квача грала, але ухилялася від гнома Гролика, бо не любила, коли її ляпали.

А потім дорожній гном Гролик помітив, як шершень Бу відчепився. Затримався з м’ячем у кузові й на короткий час упустив його, гнома Гролика, з виду.

Гролик негайно вирішив скористатися цією ситуацією. На голові в нього був зроблений з лопуха крислатий капелюх — десь такий, котрий Великі називають ковбойським. Гролик зробив його раніше, коли вони з Добринькою мандрували приміською дорогою. Гролик гадав, що серед зелених кущів, трави і листя шершень Бу загубить гнома, якщо той буде у зеленому трав’яному капелюсі.

Але то на приміській дорозі. Тут же, на Мосту-Ярмарку, серед залізних авто і яскравих дорожніх гномів, Гролик виділявся у своєму капелюсі, як зелена муха на білій тарелі. Переслідуючи гнома Гролика, шершень Бу насамперед орієнтувався на капелюха. Гном Гролик це зрозумів. Він вирішив взагалі збити з пуття шершня Бу. Він не зупиняючись стягнув головний убір з першого-ліпшого дорожнього гнома, ще й встиг насунути тому на голову власного капелюха. Гном Гролик сподівався, що таким чином обдурить шершня Бу й той полетить за гномом у капелюсі Гролика. А він, Гролик, встигне ще щось придумати.

Шершень Бу вилетів із кузова КРАЗа й зорієнтувався одразу. Він нікого ні з ким не переплутав. Злопи закодували його на переслідування гнома Гролика, а не його капелюха. Однак жарт шершню не сподобався, тому він грубо штовхнув гнома в Гроликовому капелюсі — самохідного гнома Джепку — й помчав далі за Гроликом.

Гноми-самоходи були найзлостивішими гномами у світі. Вони були такими злісними, що злопам та їхньому шершню Бу до них було далеченько. А коли із самоходів на вулиці зривають шапки — ті просто навісніють. Джепка не становив винятку. Він упав, коли його турнув шершень Бу, потім підхопився й помчав навздогін. Оскільки гнома Гролика, котрий надто швидко поміняв головні убори, самохід Джепка навіть не помітив, бо не встиг, то шершня Бу він роздивився дуже добре. Тому він вважав його винним в обох випадках — і в обміні шапками, і в штовханні.

Самоходи завжди вважалися найобмеженішими гномами на планеті. Однак пхнув самохода шершень Бу, далі помчав шершень Бу, то й Джепка погнався за шершнем Бу. За Джепкою помчало якесь собача, кимось приведене на Ярмарок-Міст. Отаке щастя мав гном Гролик: ціла кавалькада переслідувачів присікалася, ще й гном-собача.

Гном Гролик у чужій шапочці, котра йому тисла й колола, носився по крилах авто, перестрибуючи через номерні знаки. За ним мчав злющий шершень Бу. Шершню Бу наступав на п’яти самохід Джепка, за котрим нісся миршавий гном-песик, обгавкуючи його, стрибаючи вслід за ним із машини на машину й намагаючись ухопити за штани.

Таке становище почало неабияк пригнічувати гнома Гролика, й він вирішив просто зникнути — сховатися на деякий час. Щоб погоня зійшла нанівець. Про гномів-футболістів гном Гролик і гадки не мав. Тож він покотився під колеса автопоїзда, який саме нагодився, сподіваючись, що великий і довжелезний поїзд ітиме дуже довго.

Доки він їхатиме, на Мосту багато що зміниться.

Гном Гролик тішив себе думкою, що коли він вибереться з-під автопоїзда, шершень Бу кудись зникне таємниче й несподівано, і це буде дуже приємно.

Розділ 5 Сутичка із самоходом

Але під автопоїздом Гролик опинився не сам.

Там, під автопоїздом, дорожній гном Гролик зненацька зустрів свого приятеля — польського гнома-простеця Тишу. Простець Тиша не грав у квача — він грав у хованки із хлопчиком-мізинчиком та чоловічком-нігтиком. Я б від них теж заховався. Обидва були в півтора рази вищі та сильніші за звичайних дорожніх гномів і при нагоді спуску не давали. Тому не кожен наважувався гратися з ними в азартні ігри або хованки. ...