Владислав Івченко ОДНОГО РАЗУ
НА ДИКОМУ СХОДІ 2016 Розділ 1 Втеча – Копайте собі могили! – крикнув матрос Жникін і грізно подивився на полонених.
Широкий степ з уже вигорілою під палючим літнім сонцем травою. Посеред степу стояв віз, у який було запряжено двоє заморених конячок, що в’яло крутили хвостами, женучи в’їдливих ґедзів. На возу сидів чоловік років тридцяти у сірих штанях, латаній сорочці, підперезаній шкіряним поясом з кобурою. Чоловіка звали Четвер Загорулько, або просто Чет. Він був широкоплечий, довгорукий, з великою головою, прикритою солом’яним кашкетом. Чет повернувся з царської війни, жив собі вдома, нікого не чіпав, а тепер був мобілізований до Червоної армії.
Чет дивився на сімох полонених, що стояли біля возу. Всі у брудному, скривавленому одязі. На обличчях зчорніла кров і пилюка. Кров у шістьох чоловіків. Сьома – жінка. Її звали Міра. Струнка білявка з тонкими рисами обличчя. Її не били. Тільки, мабуть,...
Купить эту книгу в ЛитРес