Віктор Положій
ЧОВЕН У ТУМАНІ Ключ був старий, і замок був старий. Таких уже не роблять. Але ключ повернувся легко, замок клацнув м’яко, хоч у ньому і відчувалась якась таємнича монументальність, і Головчак подумав, що доведеться поморочитись, міняючи цей брухт на замок англійський, більше схожий на іграшку.
— Вміли колись люди робити, — буркнув, проте вголос, відчиняючи двері.
— То, може, хай залишається? — невпевнено озвалася позаду Валентина.
— Побачимо…
— А поряд і англійський можна врізати.
— Побачимо… Тут ще он і вічко свердлити доведеться. А деревина міцна, дай боже… — Головчак поставив у куток важку авоську (фарби, пляшечки з розчинниками, інструменти, замазка…) і, не обертаючись, гукнув до дружини: — Чого стала на порозі? Заходь, хазяйка ж наче.
— Нарешті… — мало не схлипнула з радості Валентина. — Аж не віриться. Самі собі господарі, Павлушо…
Головчак тільки гмукнув іронічно, та все ж і в його душі схлюпнула пругка хвиля радості: квартира —...
Скачать или читать эту книгу на КулЛиб