Абір Мухерджі
Людина, що підводиться Світлій пам’яті мого тестя
Манхарлала Девджибхаї Містрі,
Бапу Сонал,
за все. Не можна зробити омлет, не розбивши голів. Один П’ятниця, 18 червня 1920 року
е часто побачиш чоловіка з діамантом у бороді. Та коли принцу забракне місця у вухах, на пальцях та на одязі, бакенбарди та підборіддя вважатимуться цілком гідними таких прикрас.
Масивні двері червоного дерева Будинку уряду розчинилися з першим ударом годинника опівдні й вони вийшли: звіринець магарадж, низамів[1], набобів[2] та інших; усі двадцять задраповані у шовк, золото, коштовне каміння і таку кількість перлів, що їх вистачило б, аби потопити цілий ескадрон графинь-вдів. Кілька з них проголосили себе нащадками сонця і місяця; інші походили від когось із сотні індуїстських божеств. Принаймні, так вони самі стверджували. Ми ж змішували їх у одну купу й називали принцами.
Ці двадцять приїхали з королівств, найближчих...
Скачать или читать эту книгу на КулЛиб